Євген Сверстюк: «За українську мову має боротися кожен громадянин»

Філософ, публіцист, громадський діяч, колишній політв’язень, літературознавець, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» Євген Сверстюк презентував у Черкасах книжку «Шевченко понад часом». Презентація відбувалася у суботу в межах «Вечора поезії та сучасної музики», а також відкриття фестивалю «Живий камінь».

Як зауважив публіцист, «Шевченко понад часом» – це полемічна книга про Тараса Шевченка.

«То, можна сказати, мій ужинок. Але я не люблю писати товстих книжок, товсті вже написані, треба тонкі. Це книжка про Шевченка, яким я його відчуваю, бачу. Вона полемічна стосовно того шевченкознавства, яке досі лежить на полицях книгарень. Тобто, вона відмовляється від стандартного образу Кобзаря, а розкриває живого апостола правди», – сказав Євген Сверстюк. Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Екс-консультант Януковича: мовний закон підкреслює антиукраїнську політику влади

Богдан ГаврилишинМовний закон є найгіршим законом за всі роки незалежності України. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода заявив відомий за кордоном українець, економіст та меценат Богдан Гаврилишин. Він вважає закон, який напередодні підписав президент України, «жахливим», бо бачить у ньому загрозу внести розкол в українське суспільство.

«Це справді найгірший законопроект від часу існування незалежної держави Україна», – підкреслив Гаврилишин.

Водночас, він помітив у суперечливому документі й деякий позитив.

«Це мобілізує людей більше, не тільки може на вибори до Верховної Ради, чи вибори президента, а справді навчитися як і потім піти в різні органи влади, починаючи з району і області, щоб змінити цю Україну, щоб вона могла пройти необхідну трансформацію. На мою думку, це зробить тільки зовсім нова генерація, молоді люди, але для цього їм треба підготуватися. Це забере кілька років», – вважає Гаврилишин. Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Владика Гузар: Україномовних в Україні більше, навіть якщо вони носії російської

кардинал Любомир ГузарНе спираючись на статистичні дані, на думку владики Гузара, україномовних в Україні все-таки більше, навіть якщо вони є носіями російської мови.

Про це він заявив в інтерв’ю на 5 каналі.

«Мені так здається, я не знаю статистично, але я думаю, що все ж таки україномовних в Україні, а особливо тих, що люблять українську мову, навіть якщо кожен із них російською мовою володіє і говорить нею, але заявляє виразно, що він любить Україну і не хоче робити нічого, що було б проти інтересів нашої держави», – заявив Гузар.

Також він закликав владу не ділити українське суспільство на Схід чи Захід, а почати служити своїй країні, почати будувати її.

«На мою думку, завданням влади – будувати, служити, а не руйнувати, не ділити. І якщо влада хоче осягнути той розкол, хоче поділити народ, замість послужити йому, тоді я не дивуюся, що появляються такі проекти такого характеру», – розказав Гузар.

Любомир Гузар наголосив, що із початком розгляду «мовного» питання ніхто суспільство не ділив на Схід чи Захід, сам народ поділився на тих, хто любить українську мову, і тих, хто її не любить. Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Гузар порадив українцям, йдучи на вибори, позбутись зайвих емоцій

Екс-глава Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Любомир Гузар закликав українців мудро поставитись до парламентських виборчих перегонів й зробити безпристрасний вибір. Про це єпископ УГКЦ зазначив в ефірі 5 каналу.

“Ми мусимо старатись зробити справжній вибір, а не лише голосувати. Народ має мудро поставитись. Не треба ніяких пристрастей, зайвих емоцій. Треба спокійно і холоднокровно застановитись”, – зауважив Гузар.

Перед здійсненням остаточного вибору він порадив замислитись над тим, яку партійну ідеологію представляє певна політична група чи окремий кандидат.

Кардинал також відзначив, що в українських політичних діячів не має бути політики задля політики чи грошей. Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Iван ДЗЮБА: Назрівають небезпечні явища, тому обов’язок інтелігента — привнести раціональний елемент

Іван Михайлович Дзюба належить до тих експертів, авторів, однодумців «Дня», до яких ми завжди звертаємося по пораду. У період суспільних криз він вміє дати дуже точну оцінку, показати, в якому напрямку потрібно мислити, де шукати вихід. І так — із 1960-х років. Адже це не просто людина-енциклопедія, а представник шістдесятництва, яке продовжує високовольтну лінію духу української нації.

Сьогодні Іванові Дзюбі минає вісімдесят один рік. «День» зателефонував іменинникові, щоб привітати з днем народження. Утім, у розмові з Іваном Михайловичем не можна не торкнутися актуальних і проблемних тем.

— Днями не стало видатного актора Богдана Ступки. Ця втрата наштовхує на думку: коли Великі відходять, чи залишаються спадкоємці? Оксана Пахльовська нещодавно застерігала, що «високовольтна лінія духу обривається». Чи бачите ви тих, хто готовий її продовжити?

— Звичайно, такі люди є й будуть. Я не хочу називати якихось прізвищ, але вони є. Просто ці люди по-іншому уявляють себе, і ще не всі виявили свій потенціал. Богдан Ступка — це найближча й велика втрата. Але для мене значною травмою була також нещодавня смерть Василя Лісового. Це був дуже глибокий мислитель, філософ, який багато років перебував у таборах, зазнав моральних і фізичних страждань, але повернувся і дуже глибоко та плідно працював. Утім, я бачу людей, які і в філософії, і в публіцистиці, і в мистецтві тримають цю лінію духу. Але мій песимізм щодо нашого майбутнього полягає в тому, що існує величезний розрив між рівнем інтелектуалів і рівнем масової свідомості. Причому біда навіть не в тому, що такий розрив є (він притаманний не тільки нашому суспільству), а в тому, що напрямки розвитку протилежні. Один напрям — угору, а другий — униз, й останній дуже загрозливий, більш масовий.

— Іване Михайловичу, ви є учасником Ініціативи 1 грудня, але під час свого головування сказали — і це теж стосується теми розриву, що все-таки не налагодився цивілізований діалог між владою і суспільством. Із другого боку, Любомир Гузар зазначав, що Ініціатива не відбулася в задуманому форматі. Які форми консолідації суспільства, платформи для вироблення спільних ідей могли б бути дієвими?

— Ініціатива 1 грудня дуже важлива й потрібна, але не все, можливо, було продумано наперед. З другого боку, осмислений напрям дій є: важливо продовжувати практику круглих столів, діалогів. Перший національний круглий стіл був, як мені здається, більш-менш вдалим. Можливо, він не мав такого розголосу, на який заслуговував, але загалом свою функцію виконав. Звичайно, це лише одна із форм можливого суспільного діалогу.

Якщо згадати сумнозвісний закон про мови, було б ефективно скликати зустріч представників різних національних громад (до речі, Конгрес національностей висловив дуже чітке осудження закону) й обговорити це питання. Це могла б зробити Національна академія наук, зібравши разом і представників національних громад, й об’єктивних учених. А ще непогано було б, якби і Президент запросив до себе представників національних громад, учених і представників громадських організацій і вислухав їхні думки. Продовження →

Опубліковано у Інтерв’ю, Публікації | Теґи: | Коментування вимкнено

З урахуванням особи

Євген СверстюкВ газеті «День» за 27-28 липня вміщено густо інформативну статтю Ігоря Сюндюкова «Серед темної ночі» про щоденники академіка Єфремова. Важливий документ ХХ століття!

Мене спонукала написати своє уточнення одна фраза: «Після цього долю Єфремова було вирішено». Тобто після того, як щоденники потрапили до рук слідства.

Щоденники справді широко використовували під час допитів, і Сергій Єфремов зазнав багато прикрих переживань, особливо у зв’язку з негідною поведінкою того, кому було довірено їх переховувати. У стенографічному звіті судового процесу, надрукованому у видавництві «Пролетар» за 1931 рік, щоденники цитують. Це найбільше спопуляризувало видання стенограми. Том 2 стенографічного звіту не був випущений друком…

Але не щоденники вирішили долю Єфремова. Його долю було вирішено шифрограмою Сталіна на ім’я Косіора і Чубаря: «Когда же предполагается суд над Ефремовым и другими? Мы здесь думаем, что на суде надо развернуть не только повстанческие и террористические дела обвиняемых, но и медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников… Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде» Продовження →

Опубліковано у Публікації, Статті | Теґи: | Коментування вимкнено

А руки-то помнят!

Страшный военный конфликт 1914-1918 гг. был воспринят китайской и индийской интеллигенцией как банкротство европейского типа культуры. Позднее практикующий этик (редкая разновидность homosapiens, большинство предпочитает только рассуждать на эту тему…), знаменитый врач Альберт Швейцер заметил: « Мы не должны помещать человека в центр вселенной. Мы должны остановить взгляд на открытых окнах психиатрической больницы, чтобы напомнить себе ужасный факт: умственное и духовное также подвержено разрушению».

Нам, европейцам, наши ценности, наша культура, наши стереотипы поведения кажутся единственно правильными. Даже так: абсолютными. Особенно нам, окраинным европейцам, живущим в Украине. Достаточно быстро усваивающим традиции и нормы Старой Европы, живя в ней в качестве иммигрантов, но почему-то никак не принимающим те же демократические традиции и нормы в собственном доме. Результаты всех наших выборов – классический пример нашей домашней несостоятельности.

У средневековых мистиков был в ход у замечательный термин, много поясняющий и в 21 веке: docta ignorantia, ученое незнание. Те же книги, те же освященные законами ценности, по сути – те же возможности, а результат – как всегда… Классическое ученое незнание. То ли еще не время, рано. То ли неумение принимать правильные решения. И, как удобное прощение себе лени рассудка, эсхатологические рассуждения о неизбежности «падения Европы под натиском варваров». Иными словами, ощущение приближающегося банкротства европейского типа культуры. Особенно ярко воспринимаемое, когда «падение Европы» предрекают плохо воспринимающие слово «культура» всевозможные украинские радикалы, как левые, так и правые. Люди, как правило, хваткие, в себе уверенные и малокультурные. Продовження →

Опубліковано у Публікації, Статті | Теґи: | Коментування вимкнено

Мирослав Маринович: Пам’яті Ірини Калинець

Вістки про хворобу Ірини Калинець кружляли по Львову вже давно, і щоразу, бачачи п. Ірину на громадських зібраннях знову, ми всі мимоволі відчували полегшення: «Ні, все гаразд. Виглядає вона добре, як завжди. Може, якось минеться». Не минулося… У ніч на 31 липня Ірина Калинець відійшла – відійшла з нашого сьогодення, щоб назавжди залишитися в українській історії та у вічності.

Ірина Калинець увійшла у громадське життя України в ту пору, коли з-під ідеологічного «асфальту» бурхливо проривався феномен шістдесятництва. Вона починала з поетичного слова й натхненних дискусій у дисидентських культурологічних клубах. У цих дискусіях Ірина Калинець була незмінним джерелом оригінальних ідей і, за словами Надії Світличної, «найбільше хворіла ‘пракоренями’», тобто захоплювалася скіфською історією та історією давньої Русі. Епоха шістдесятництва була водночас і її громадянською колискою, і її творчою лабораторією. Це той щасливий випадок, коли творчий дух людини стає плодом своєї епохи і водночас сам її формує.

Уже в той час Ірина Калинець стала символом громадянської стійкості й бійцівської мужності. Проте доля готувала її до ще більших випробувань, оскільки вона без вагання прийняла присуд дисидентської долі: якщо ти здобуваєшся на власний громадянський голос і не каєшся через неминуче зіткнення з ідеологічною машиною, місце тобі – за ґратами. Арешт Ірини Калинець, як і арешти інших шістдесятників, у тих умовах набував значення українського «нобеля»: такими найвищими «преміями» радянська влада відзначала найбільш заслужених. Продовження →

Опубліковано у Новини, Статті | Теґи: | Коментування вимкнено

Інетрв’ю Андрія Куликова з Семеном Глузманом спеціально для ЧЕСНО

Андрей Куликов: – Господин Глузман, я собирался приехать на это интервью из-под Украинского Дома, но так сложилось, что не попал туда сегодня. Все же я хочу спросить, были ли Вы там? И, соответственно, почему были или нет?

Семен Глузман: – Во-первых, не был. Во-вторых, не собирался. Почему? Потому что у меня вчера и позавчера были более важные, на мой взгляд, дела, связанные с социальной  жизнью Украины. В вопросах языка очень много политики. По поводу этого ужасающего проекта я высказался одним из первых. Высказался резко – с конкретными фамилиями и жесткими эмоциями, на мой взгляд. Я даже немного жалел потом, что это было слишком эмоционально. Но это было искренне. На самом деле, я ожидал, что вторая моя реакция будет при условии, что предыдущий Президент Украины Виктор Ющенко выскажется после меня. В этом случае я бы высказался опять и, наверное, пришел бы к Украинскому Дому.

Продовження →

Опубліковано у Відео, Інтерв’ю, Публікації | Теґи: | Коментування вимкнено

Идти за ответом

Смею утверждать: не мы, диссиденты, ставшие политзаключенными, приблизили распад советской империи. Больше, значительно больше сделали обыкновенные советские интеллигенты, постепенно, все чаще задававшие самим себе неудобные, опасные вопросы.

Сотни тысяч советских инженеров, врачей, литераторов и преподавателей, из месяца в месяц, из года в год читавшие «Новый мир» Твардовского, «Вопросы литературы», «Всесвіт» и подобные им журналы. Там не было прозы Солженицына и Войновича, там не публиковали сведения об арестантах в мордовских и уральских политлагерях. Там было другое, самое важное – публицистика. Чаще всего, запыленная обязательными словами советского социалистического реализма, разбавленная цитатами из Маркса, Ленина и товарища Брежнева. Смею заверить: мужество редактора Твардовского и его коллег позволило нам, читателям, научиться задавать вопросы. Что ж, зачастую на эти вопросы отвечал вооруженный отряд партии — Комитет Государственной Безопасности. Но и там, в лагерях мы продолжали читать толстые журналы, наслаждаясь текстами и мыслями. Даже в таком, казалось бы, стерильном юридическом журнале, как «Советское государство и право», я находил удивлявшую меня правду о моей невеселой стране, СССР. Продовження →

Опубліковано у Публікації, Статті | Теґи: | Коментування вимкнено

Мова Як Дар Божий

Євген СверстюкМова як дар Божий має біблійне закорінення. Згадаймо змішування мов перед падінням Вавилонської вежі…Відома усім євангельська наука проповідувати рідною мовою…

Але віру в божественне походження мови зберегли і філософи, які відмовилися від теологічних понять.

Глибокий мислитель Вільгельм Гумбольдт говорить про мову як божественний дар, як витвір чисто духовний: характер народу і особливості його мови разом і у взаємній згоді випливають з незбагненних глибин духа…

До своєї творчості як до божественного натхнення ставилися народні співці, кобзарі, поети. Вони священнодіяли в Божому винограднику за голосом, посланим звиш…Вони витворювали вищу реальність, окреслену колом рідної мови, як національним оберегом.

До цієї вищої реальності підіймаються люди, обдаровані мудрістю і здатністю переймати веління духу.

Історія триває на естафеті поколінь, що перегукуються на вершинах.

Однак завжди було на долах багато людей, які жили в профанному світі, задовольняючись мовою як засобом спілкування. Були забиті люди, що знали кілька десятків слів. І були нерозумні, чия дурість виявлялася в багатослів’ї і лжі. Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Вибори або змінять однопартійну систему, або буде “арабська весна” в жахливому варіанті – Попович

Фінансова олігархічна система, яка склалася в Україні, приречена. Про це у коментарі Gazeta.ua розповів директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України Мирослав Попович, коментуючи численні випадки корупції, свавілля та розпилювання державного бюджету країни.

“Взагалі про поділ державного пирога, то що ж ви хотіли? У нас однопартійна система, у нас одна партія, яка править – Партія регіонів і вона є виразником інтересів найбільшої буржуазії. І вона невіддільна від держави, бо інакше у них немає політичної платформи, вона може розраховувати тільки на якісь особливі господарські якості своїх керівників. Які між собою також входять або в конфлікти, або в контакти, і це все називається українське державне життя. Я не думаю, що це може прожити якийсь довгий час – це абсолютно закономірний кінець олігархічної системи, яка у нас склалася. Такої системи мабуть ще ніде немає”, – припускає філософ.

В Україні для створення подібної моделі сформувались особливі умови, наголошує він.

Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Любомир (Гузар) закликав інтелігенцію України брати активну участь у суспільному житті

Блаженніший Любомир, учасник Ініціативної групи «Першого грудня», впевнений, що в Україні інтелігенція є, втім, вона часом недооцінює свою важливість, але також і не завжди усвідомлює свою відповідальність перед суспільством.

«Інтелігенція має бути сьогодні провідником у нашому житті. Якщо не інтелігенція, то хто? – сказав Блаженніший Любомир на зустрічі у медіа-клубі «Чесно» 20 липня, – Інтелігенція – це соціальна група людей, які мають обширні знання, які замислюються над тим, що діється, які стараються бути порядними у виконанні своїх обов’язків, які стараються жити на певному високому моральному рівні, які є патріотами. Вони мають допомагати народові розрізнити, що є правда, допомогти стати духовно на ноги. Це означає закликати суспільство, щоб воно почало жити духовними цінностями, а не матеріальними».

Роздумуючи над політичною ситуацією в Україні, архиєпископ УГКЦ висловив переконання, що суспільство саме повинно виховати для себе чесних, добросовісних політиків: «Народ заслуговує на найкращих політиків, але мусить виховати їх».

Блаженніший також зазначив, що не є прихильником клерикальних партій, але є прихильником виховання – виховання людини змалку не для певної партії, а для суспільства: «Я не за створення греко-католицької партії, я за те, щоб Греко-Католицька Церква, як і інші церковні групи, виховували добрих кандидатів на майбутніх політиків усіх рівнів. Ми не повинні оцінювати політичну ситуацію як заслугу чи кару за наші дії, гріхи, заслуги. Ми повинні працювати якнайкраще, старатися. Господь Бог дає нам можливості – треба їх використати. Не спихати не Господа Бога вину за те все, що діється. Те, що діється, від нас залежить, бо Господь Бог дає нам розум, дає нам волю, свободу, свою науку. Прошу, робіть. Не будете робити – не будете нічого мати. Запитаймо кожен себе: чи я використовую той дар, який Господь Бог мені дав?» Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Любомир Гузар: Позиція “проти всіх” на виборах – для мене дивна

Архиєпископ Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир Гузар, учасник Ініціативної групи «Першого грудня»,  не поділяє на виборах позицію при голосуванні, що називається “проти всіх”.

Про це він сказав 20 липня на засіданні медіа-клубу “ЧЕСНО про вибори” в Києві. “Проти всіх” для мене звучить дивно, – каже духовний лідер УГКЦ. – Такий підхід мені не подобається, оскільки ми вже є справжньою демократичною державою, що не є просто гарними словами чи прикрасою, а справді демократією, де нарід є носієм влади, відповідальності та свідомої дії”.

“Якщо “проти всіх”, тоді виникає запитання, що ми робимо, якщо ми проти всіх? Чи є це справжнє громадянське суспільство?”, – риторично запитав архиєпископ.

На його думку, ми мусимо виховувати політиків змалку. Він наводить приклад, що в Америці в школі учні вибирають представника свого класу, і таким чином вчаться, як проводити виборчу кампанію. Учень мусить аргументувати, чому саме його мають вибрати. І дитина змалку звикає, щоб цей процес відбувався чесно. І як бути відповідальним.

“Одним словом, мусимо працювати над тим, як виховувати чесних політиків. Бо зараз головною цінністю людей, які хочуть бути при владі є накопичення матеріальних цінностей. І це дає те, що ми сьогодні маємо”, – вважає кардинал Любомир Гузар. Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Блаженніший Любомир розкаже, чи можна прощати політикам, — (відео)

20 липня з 15.00 по 16.00 відбуватиметься трансляція зустрічі з Блаженнішим Любомиром Гузаром. На тему «Чи можна прощати політикам?». Захід відбудеться в рамках медіа-клубу «Чесно про вибори».

Серед інших тем обговорення: Що вважати політичною корупцією? Що вважати зрадою політика? Як добитися того, щоб політик виконував свої обіцянки після виборів? Продовження →

Опубліковано у Відео, Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

«В Україні є поділ між тими, хто любить Україну, і хто її не любить», – Блаженніший Любомир

Між Сходом і Заходом України нема поділу, є поділ між тими, хто любить Україну і хто її не любить. Це сказав Бл. Любомир в інтерв’ю «5-му каналу».

На переконання духовного лідера УГКЦ, тих, хто розмовляє українською, і тих, хто любить Україну, – більшість. Він вважає, що влада «дуже ризикує», коли починає виставляти себе на протистояння.

У цьому інтерв’ю виділяємо ще одну цитату: «У нас нема політики задля політики, у нас є політика задля грошей. Політичні угрупування… Так, це групи. Їхнє зацікавлення навіть не якоюсь особою, а грошима. Задля грошей вони роблять усе і поводяться так, як поводяться».

Медіаресурс УГКЦ

Опубліковано у Відео, Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Кардинал Гузар не бачить різниці між українськими політиками

кардинал Любомир ГузарМіж українськими політиками немає суттєвої різниці, а політичні партії знаходяться поза ідеологією. Про це в ефірі “5 каналу” сказав кардинал УГКЦ Любомир Гузар, передає УНН.

“Між нашими політиками різниці нема, незалежно від того, чи є вони при владі, чи вони хочуть бути при владі”, – зазначив Л.Гузар.

Він наголосив, що сьогодні в Україні немає поділу політичних сил за ідеологією, що наносить шкоду загальному благу суспільства.

“Мені здається, що це дуже шкодить загальному благу… Слова літають направо та наліво, а де дія, де дійсність?”, – наголосив Л.Гузар.

Відповідаючи на запитання, чому влада не дослухалась до листа ініціативи “1 грудня” щодо неприпустимості ухвалення “мовного” законопроекту, кардинал наголосив, що у влади не вистачає доброї волі для цього.

“Я думаю, що влада дуже добре чує, але не хоче чути – тут є велика різниця. Мені здається, що це – брак доброї волі (у влади – Ред.)”, – зазначив Л.Гузар. Продовження →

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Богдан Гаврилишин: Ситуація в Україні нині найгірша з 1980-го року

Богдана Гаврилишина цілком справедливо можна назвати Громадянином Світу.

Народився на Тернопільщині, жив у Німеччині, Канаді, Швейцарії, де мешкає донині. Його професійний шлях: від лісоруба та проспфілкового діяча до доктора економіки та члена Римського клубу – одного з найповажніших зібрань світової інтелектуальної еліти.

Попри таку глобальність, Богдан Гаврилишин завжди переймався українськими справами, заснувавши в Києві Інститут менеджменту, фінансуючи діяльність Пласту, та нині ставши одним із членів Ініціативи 1 грудня.

Він був офіційним радником практично всіх українських президентів, кількох прем’єрів, але це ніколи не заважало йому висловлюватися критично і мати розкіш говорити правду про ситуацію як в Україні, так і в світі.

– Пане Богдане, ви – єдиний українець, який є дійсним членом Римського клубу. Ще у 1972 році Римський клуб презентував світові доповідь “Ліміти росту”, продемонструвавши, що нинішній напрямок, у якому рухається світ, може призвести до катастрофічних наслідків. Як вам здається, чи вплинуло це на людей та на політиків, чи сприяло реальним змінам?

–  Членів Римського клубу є менше сотні: це був такий принцип, не приймати більше людей. Там справді люди, які добре розуміють світову проблематику, і які опікуються долею світу, намагаючись щось змінити. Вплив цієї книги був, звісно, значний. Знаєте, саме після цієї книги в Європі почали масово виникати партії зелених і різні зелені організації, що займалися проблемами довкілля.

Був навіть вплив і на деяких глав держав. Ми потім мали декілька важливих зустрічей з людьми, які керували країнами. Проте, діяти відповідно до рекомендацій тієї книги вони не могли, це не сподобалося б більшості. Довкола книги було чимало критики, переважно зі сторони бізнесменів та ортодоксальних економістів. Продовження →

Опубліковано у Інтерв’ю, Публікації | Теґи: | Коментування вимкнено

Сила жертви

Учора вранці я прокинувся з чітким усвідомленням: «А хлопці там далі голодують…» І зрозумів, що відтепер ця думка буде зі мною вже постійно.

Передчуваю, мине ще декілька днів, і їжу в себе мені доведеться пхати з певним зусиллям.

Я згоден із Блаженнійшим Любомиром Гузаром, що молоді люди голодували достатньо, щоб тепер вийти з цієї акції з високо піднятою головою. Завершення голодування не було б «ні зреченням ідеалів, ані втечею».

Знаю з досвіду наших ГУЛАГівських голодівок, що часом у протестну акцію легше увійти, аніж із неї вийти. Через те мене тривожить, що на прес-конференції 16 липня група голодувальників посилила свої вимоги. Адже така ескалація протесту зробить припинення акції ще складнішим.

Проте водночас я схиляю голову перед хлопцями й дівчатами за їхню мужність: це — серйозно. Кожний день їхніх мук створюватиме подвійне чудо: з одного боку, освячуватиме їхню справу й будитиме сумління народу, з другого — обтяжуватиме провину творців провокації «мы их развели как котят» відповідальністю ще й за життя цих молодих людей. Продовження →

Опубліковано у Публікації, Статті | Теґи: | Коментування вимкнено

Євген Сверстюк: найбільший ворог той, що в собі

Євген СверстюкЄ люди, котрих треба лишень слухати й не задавати, скажемо так, непотрібних запитань. Слухати й робити висновки, себто навчатися. Коли навколо тільки бруд, фальш та нечестиве лукавство, ці люди — ми зовемо їх моральними авторитетами — начеб зорі засвічують у темних заблуканих душах співвітчизників. Вони — поза політикою, інакше ми б так їх не називали. Їх дуже мало — як на таку велику країну. Катастрофічно мало. Вони з честю пройшли крізь ту катастрофу, що спіткала український народ у ХХ столітті. Й тому наші прагнення та наші надії запліднюються їхнім досвідом. І вже точно з того щось-таки добре мусить вродитися…

Року 1973-го, в розпал боротьби з українським націоналізмом, а вірніше сказати — волелюбством, з вільним українським словом та незалежною думкою, Євген Сверстюк за виступи проти дискримінації української культури, протести проти арештів та незаконних судів над українськими патріотами отримав, як можна було очікувати, статус політв’язня: 7 років таборів і 5 — заслання. Було йому тоді лишень 44. Про ті роки і про тих людей ми вже багато знаємо, але потреба в такій інформації, у таких знаннях ще довго буде актуальною. Та сьогодні розмова про речі ще актуальніші.

Минулого тижня Євген Сверстюк — лавреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, президент українського Пен-клубу, доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра» — на запрошення Українського клубу Одеси побував у нашому місті. Того полудня, коли ми зустрілися, розмова йшла важко: далася взнаки мандрівка від Дерібасівської до Привозу й назад, і все те — пішки, а ввечері — публічна лекція… Але давалося й інше взнаки: отой гарт минулих випробувань, — звісно ж, духовний, а де сила духу, там і все інше…

— Євгене Олександровичу, коли читаєш вашу біо­графію чи життєписи ваших побратимів, людей, котрі не побоялися виступити проти тієї страшної системи, усвідомлюючи всю її жорстокість, цинізм та нелюдські методи придушення будь-якого спротиву, пережили все те, що випало на їхню долю, не зламалися, вистояли, то дивуєшся: звідки ота сила духу, ота свідомість і натхнення? Що тримало вас там, допомогло не зламатися?

— Людина повинна долати всі перешкоди і гартуватись, а не ламатися. Багато людей бачив я, котрі саме там, у лагері, набралися духу. Людина, яка зламалася, — це людина, яка ні на що не здатна. А діапазон пристосувань дуже широкий. Людина може виносити випробування, про які їй навіть не снилося. Ну а що стосується випробувань у зоні, то вони є дуже специфічні. Справа в тому, що в концлагерях збиралися добірні люди. І, попри всі умови нагляду, оту несприятливість побутову, безнадійність у розумінні перспективи, це дуже часто було спілкування з людьми яскравими, сміливими, по-своєму видатними: одні — талантом, інші — характером. Я туди потрапив у 44 роки, і для мене це не було школою бажаною, більше я переживав втрату дорогих років життя, творчих років. Це є завжди втрата років життя. Але якщо брати найкращі поезії, написані Василем Стусом, то вони написані у тих самих каторжних умовах зони, тюрми. Так само і «Невольнича муза» Ігоря Калинця. Я є теж автором віршів, і найяскравіші мої речі написані саме там (гадаю, що все-таки видам їх окремою книжкою). Це була зона неволі і зона особливих страждань. Туди любить приходити висока муза. Продовження →

Опубліковано у Інтерв’ю, Публікації | Теґи: | Коментування вимкнено