Про внутрішнє «валове щастя»
Зустрічі Богдана Гаврилишина з учасниками Літньої школи «Дня» претендують на те, щоб стати ще однією традицією співпраці газети та Богдана Дмитровича. Після торішнього спілкування з молоддю, яка стажувалася у «Дні», він ще до початку роботи Школи зателефонував головному редакторові з пропозицією зустрітися ще раз. Читачам нашої газети зайве нагадувати, що Богдан Гаврилишин — фахівець-економіст зі світовим ім’ям, голова Міжнародного інституту менеджменту, член Римського клубу, засновник економічного форуму в Давосі. Він надзвичайно добре розуміє механізми тих процесів, що мають місце в сучасному світі.
Власне, учасникам Літньої школи журналістики Богдан Дмитрович запропонував поспілкуватися про те, чому сьогодні глобальна цивілізація опинилася над прірвою. Утім, у розмові торкнулися й тих процесів, які нині тривають в українському суспільстві. Отож пропонуємо увазі читачів «Дня» найцікавіші фрагменти дискусії з Богданом Гаврилишиним.
— Існуюча світова економічна система швидко наближається до кінця свого корисного життєвого циклу, — переконаний Богдан Дмитрович, — тому що сьогодні капіталізм функціонує в спотвореному вигляді. Фінансова система існує сама для себе: одні й ті ж гравці бавляться між собою, торгуються, але не інвестують. Багаті країни стали багатшими, а бідні — ще біднішими, й різниця між ними поглиблюється. Під час кризи потрясіння передусім переживають не мільйонери, а малозабезпечені. Людина в такій економічній системі не має жодної цінності. Вона — лише ресурс. Натомість у нормальному, гуманному, світі людина має бути метою. Продовження
Мирослав Попович, директор Інституту філософії, в інтерв’ю Ірині Соломко розповів про мовні політичні ігри регіоналів, причини слабкості української та її найближче майбутнє. Матеріал розміщено у №26 журналу «Корреспондент» від 6 липня 2012 року.
Відомий мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист, професор і учасник ініціативної групи “Першого грудня” Вадим Скуратівський не розуміє тих, хто вважає прийняття закону про мови хитрим маневром. Каже, що за своє довге життя багато побачив і пережив, щоб розуміти, що розвиток подій може бути дуже серйозним.
Жил такой в Москве диссидент, Виктор Красин. В 70-ые вместе с таким же активистом правозащитного движения Петром Якиром был арестован. Оба, совсем немолодые люди, прошедшие в юности ужас сталинских лагерей, тогда, в 70-ые предали. В первую очередь, себя. Свои убеждения, свою прежнюю жизнь. И, разумеется, своих близких и друзей. Дали следователям КГБ показания, позволившие арестовать многих. И покаялись, так сказать, публично. 




Нам хотілося б звернутися до громадян України, схильних впадати в зневіру, і нагадати: на сторожі національної долі стоять сили, могутніші за сезонну владу.