«Про нас і країну». Звернення до Українського народу Ініціативної групи «Першого грудня»

Дорогі наші співвітчизники!

Нехай передвеликодні настрої і нині будять у нас радість та надію. Ми живемо на благословенній землі з тисячолітніми традиціями і тримаємо на собі її духовний та історичний спадок.

Пам’ятаймо, що ми є господарями на своїй землі, а всяка влада — сезонна. Кожен раз після виборів виявляється, що народ мудріший і тверезіший, ніж про нього думали політтехнологи, покладаючись на інформаційний обман.

Чи є в нашому народі добрі, мудрі, порядні громадяни, які можуть підняти репутацію державних установ, відновити повагу до людини, парламенту і судів? Безперечно, є. І таких немало. Наш народ проявив перед собою і світом таланти і доброту, толерантність і демократичні нахили. Хто б не прийшов до влади, він у нас царем не буде.

На жаль, ми не виявили солідарної активності проти порушень Конституції нинішньою владою, проти нечесних спроб поділу країни за мовною ознакою і взагалі проти мізерних та продажних політиканів, які принижують народ.

Український схід та захід — то передусім результат маніпуляції ЗМІ. Досвід показує, що розумні, позитивно налаштовані молоді люди відчувають не територіальний, а швидше моральний поділ.

Деструктивні протистояння партії влади та опозиції в парламенті є ненормальними ні з боку морального, ні політичного. Партія влади має зрозуміти, що вона підкошує під собою легітимні основи задля дрібних перемог, які завтра обернуться поразкою. В житті сталим залишається тільки те, що побудоване на правді і законі.

Зараз здоровий глузд підказує усім необхідність зустрічних кроків для відновлення легітимної роботи парламенту і проведення переговорів між владою та опозицією для підготовки угоди до асоціації з Європейським Союзом, а також недопущення обманних методів на кшталт підготовки референдуму.

У парламенті має бути робоча атмосфера поваги та довіри. Має бути відповідальність перед усім народом, а не лише звітність перед «своїми». Президентові і владі треба суворо нагадувати слова прийнятої ними присяги.

Наша політична незрілість все ще не підіймається від персонального до інституційного розуміння влади, де кожен має вагу лише в ролі члена команди. При чому не провінційної, а національної команди, відповідальної перед народом і перед світом.

Також треба розуміти труднощі, що стоять перед державою, розуміти і заклики до обмеження своїх потреб. Але такі непопулярні заклики можуть стосуватися в першу чергу представників влади. Вони мають дати добрий приклад і скромності, і самоповаги.

Це стосується також парламентської опозиції, від якої народ чекає високої політичної культури, конструктивної альтернативи і прикладу роботи злагодженої національної команди.

За роки незалежності нам найбільше бракувало прикладу самовідданого патріотичного служіння, прикладу любові та позитивної праці. Така потреба завжди на часі.

В українському народі є сили для позитивної праці і здатність до самоорганізації. Такі сили зростають й зараз.

Заслуговують вдячності і пошани та підтримки громадські організації та активісти, які голосом сумління захищають людські права і не залишають людей без допомоги.

Саме ви, дорогі співвітчизники, є тими, хто може вплинути на розвиток суспільства і країни, подолати страх перед зухвалим чиновником, членом клану, родичем, який не зрозумів, що часи чекістів і кілерів минули.

Закликаємо вас взаємодіяти і здолати нинішню розпорошеність найперше тим, щоб розпочати підтримувати вимоги та акції один одного, навіть якщо вони не стосуються ваших інтересів.

Людям потрібні конкретні справи, і вони залежать від добровольців: киянам треба роз’яснювати право і необхідність місцевого самоврядування, громадян треба вчити захищати свої особисті права, всім разом — вчитися захищати і свою думку, і позицію, і вибір.

Наше звернення адресуємо кожному громадянину країни.

Ми віримо в добре майбутнє нашої держави, спрямованої у вільний світ, а не тьму імперії.

Закликаємо вас замислитися, як можете об’єднатися з іншими.

Кожному з нас потрібно зробити персональне зусилля, аби подолати взаємну відчуженість і навчитися підтримувати один одного в захисті спільних прав.

Навіть у найважчому становищі є шанс для гідності і вчинку, який залежить від нас.

Нашу працю ніхто не зробить замість нас.

Учімося ставати вільними людьми у вільній країні, яку творитимемо щодня самі.

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський.

Київ, 02.05.2013

Опубліковано у Новини. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.