Відкритий лист Президенту України Володимиру Зеленському

8 лютого 2024 року

Шановний пане Президенте!

Моральний обов’язок змушує намагатися зупинити Вас від помилки, яка може мати катастрофічні
наслідки, – звільнення Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та його команди.


Ми бачимо та усвідомлюємо великий комплекс проблем в Збройних силах, необхідність їх
реформування. Але такі питання не вирішуються виключно кадровими змінами, тим більше в
момент, коли ворог наступає, а відтермінування допомоги США стає критичним для успішного захисту багатьма видами озброєння.


Головком Валерій Залужний підтримується і армією, і суспільством. Його відставка боляче вдарить по психологічному стану і Сил оборони, і суспільства, і по єдності українців. Коли ми всі маємо розділитися на тих, хто захищає країну на фронті, і тим, хто їм допомагає, відставка Головкома не буде сприяти консолідації суспільства, а навпаки, буде його роз’єднувати.
Ми просимо Вас утриматися від цього згубного, на наше переконання, кроку.

Члени Ініціативної Групи «Першого грудня»:
Ольга Айвазовська
Олександра Гнатюк
Володимир Єрмоленко
Євген Захаров
Йосиф Зісельс
Мирослав Маринович
Олександра Матвійчук
Ігор Юхновський
Ярослав Яцків

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

На переході

Звернення Ініціативної Групи «Першого грудня»

15 січня 2024 року

2023-й рік став для багатьох українців не лише роком болю, а й роком певного розчарування. Зруйнувалася казка у швидку перемогу, в яку чимало українців чомусь повірили, не розуміючи реалій поля бою. Болюча, нелюдяна, кривава і брудна реальність війни стала такою голосною, що цю казку розчавила; але зі зникненням ілюзії у багатьох зникла й надія та віра. А без них ми не виживемо. 

Здавалося б, урок з високої математики, але простий. Із точки А простору-часу ми вийшли й до неї вже ніколи не повернемось. Завдання – потрапити в точку Б, яка начебто аж манить своєю досяжністю. Але на цьому простота вичерпується, бо координати точки Б не зафіксовані: вони залежать від душевного стану спостерігача. Його віра й надія цю точку наближають – його зневіра переводить її в імлисту даль. Якщо ми цього не усвідомлюємо, то стаємо безвольними іграшками чужих примхливих новин. І тоді нам стає кепсько. Це – помилка перша, згідно з приповідкою «не зачаровуйтеся і не будете розчаровані».

Під час такого переходу наші висновки особливо залежать від буцімто «очевидних» припущень. Пригадуєте оте одіозне? «Треба визнати очевидне: Росія незрівнянно сильніша за Україну, а тому завоює її за тиждень». Скільки поважних експертів потрапили в пастку такої «очевидності»! Після визволення Харкова й Херсона настав час другої «очевидності»: «Наступного року – в Бахчисараї!». І знову пастка. Сьогодні вкотре голос беруть перші: «Ми ж казали! Треба бути реалістами». Що ж, жити без припущень людина не може. Проте коли миготливі події породжують прямо протилежні припущення, стає зрозуміло: покладатися на них нерозумно. Інакше – зробимо помилку другу.

Таких помилок набереться в українців чимало. Але на початку Нового Року хочеться говорити не про них – хочеться вірити в чудеса. Сьогодні важливо поглянути на наші проблеми з іншої перспективи. І виявиться, що наші дотеперішні слабинки за певних умов можуть стати джерелом нашої сили.

Одвічним лихом України була «отаманщина», тобто небажання українців вписуватися в командні вертикалі. Проте саме ця риса вивільнила сьогодні на фронті ініціативу низових командирів. Тобто стала вона не запереченням, а доповненням керівних вертикалей – і від цього ЗСУ стали сильнішими.

Попри залишковий патерналізм, коли значна частина суспільства все ще покладає відповідальність за свою долю на «верхи», є в Україні здоровий кістяк, який творить чудеса самозарадності. Це, зокрема, різні складові громадянського суспільства, громадські організації, волонтери, капелани, жертовні бізнесмени, зброярі, рятувальники, медики. Сьогодні, коли туман низин знову оповив душі зневірених, саме від креативної та ініціативної частини суспільства залежить, як швидко та ефективно буде знайдений вихід з новопосталих глухих кутів. Творчий потенціал України неймовірний – йому тільки треба всіляко сприяти. А щодо «верхів», то дослухаймося Григорія Сковороди: «Життя правителя – у стриманості, зреченні, позбавленні зайвого».

Попри цинізм морально прогнилих, що будують свій добробут посеред горя інших і за рахунок горя інших, Україна давно вже не мала стількох подвижників, які повірили в рятівну силу людського духу, коли постала проблема збереження наших цінностей та України як такої. Це вони, натхненні революційними майданами й жертовністю добровольців, повернули сенс таким поняттям, як совість і честь, солідарність і самопожертва, воля і чин. І цим змінили обличчя землі української та показали приклад усьому світові.

Спільноти можуть вірити у світле або в похмуре майбутнє. Українське суспільство багато пережило та досягло, втім не завжди готове осягнути, що майбутнє до кінця не визначене, і його можна змінити. Ми або приймаємо його, або працюємо над ним. Міцна віра спирається на цінності, а усвідомлення їх приходить через боротьбу та випробування.

Отож ми маємо наш біль і розчарування перетворити зі слабкості на силу. Винести з них уроки зрілості. Маємо зрозуміти, що війна – не шоу, а наше військо – не футбольна команда. Ми не є лише глядачами футбольного матчу; кожен із нас є атомом більших молекул, з яких складається тіло українського війська. Якщо ти не у війську – допомагай війську, чим можеш. Пожертвами, волонтерством. То́му, хто не пройшов через жах, важко зрозуміти тих, хто пройшов через нього; але навіть попри це ми можемо бути єдиним тілом, кожна частинка якого працює на одну мету: захистити свою землю, захистити нашу свободу і наші життя. 

Ми зможемо вистояти тільки якщо наш опір цьому темному російському мороку залишатиметься всенародним. Кожен з нас, десятків мільйонів українських громадян, хоч де ми знаходимося, повинен відчути і зрозуміти, що без активної й самовідданої особистої участі в боротьбі перемога неможлива.

Ініціативна група “Першого грудня”

Ольга Айвазовська, Оля Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс,

Мирослав Маринович, Олександра Матвійчук, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

На захист волонтерського руху

Заява Ініціативної Групи «Першого грудня»

6 листопада 2023

Україна може бути позбавлена прямої гуманітарної допомоги армії і постраждалим від війни 1 грудня. Військові та цивільні перестануть отримувати те, що дає можливість жити і перемагати: автівки, дрони, оптику, техніку для розмінування, тактичну медицину, медичне обладнання, автономні джерела енергії та тепла, засоби захисту, продукти харчування і засоби гігієни.

Введення в дію Постанови Кабінету міністрів України № 953 від 5 вересня 2023 року, яка набирає чинності 1 грудня 2023 року і впроваджує «Порядок пропуску та обліку гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану», може звести нанівець міжнародну допомогу Україні через маленькі та середні благодійні фонди, громадські організації, міжнародні волонтерські місії, ліквідувати діяльність приватних осіб-волонтерів і вбити спонтанний волонтерський рух. Цей рух орієнтований на прямих отримувачів цієї допомоги і доставляє самостійно в зону бойових дій величезний обсяг гуманітарної допомоги, яка часто-густо є терміновою та ургентною і для фронту, і для цивільних. Ухвалена Постанова орієнтована на великі благодійні фонди, які працюють на міністерства і відомства і дублюють функції держави, а не доповнюють їх. Хоч якою б великою не була їхня роль, вони не можуть задовольнити усі потреби.

Спонтанний волонтерський рух відіграв і надалі відіграє вирішальну роль у своєчасному забезпеченні ЗСУ всім необхідним, а відтак – в організації ефективного опору ворожій агресії. Дезорганізація його роботи пішла б на шкоду як ЗСУ, так і потребам оборони загалом. Прямий зв’язок між фронтом і волонтерами є життєво необхідним, запобігаючи відчуженню між тими, хто служить в ЗСУ, і суспільством загалом.

Ми вимагаємо призупинити дію Постанови №953, допоки Порядок не буде перероблений з метою стимулювати спонтанний волонтерський і рух і поставити реальні перепони маніпуляціям з вантажами, які обманом завозять як гуманітарну допомогу.

Ініціативна група “Першого грудня”

Оля Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс,

Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Як розрахувати сили і вистояти?

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»

22 вересня 2023 року

Правда та справедливість – запорука вистояти в цій війні та відновити Україну.

Про цю ганебну війну вже сказано багато і в Україні, і у світі. Але ще далеко до того часу, коли про неї ми взнаємо всю правду. Очевидно одне: ця війна призвела до зміни епох, яка триває нестерпно довго…

Щось у цьому світі таки застигло. Паралізовані інституції, покликані для забезпечення міжнародного порядку. Застиг холодний погляд кровожерливого кремлівського звіра. І застигли серця матерів, дружин і дітей, що втратили своїх рідних.

Зміна епох, що є лише миттю для вічності, справді триває нестерпно довго для нас, її учасників. Як розрахувати сили і вистояти?

Почнімо з психологічної пастки. Просити Бога про якнайшвидше закінчення війни можна і треба, але вважати, що вона закінчиться вже завтра, – категорично ні. Цієї дати не знає ніхто. Тому краще приготуватися до тривалої війни і зрадіти, коли вона скінчиться раніше, ніж наперед святкувати швидку перемогу, щоразу переживаючи гіркоту розчарування.

Таку саму пастку готує нам переконаність у повній і швидкій перемозі над ворогом. Що ж, віра в нашу повну перемогу виправдана тим, що сатанинство не сміє запанувати на цьому світі. І ця віра в перемогу Добра лише підтверджує, що ми – на правильному боці історії. Проте гірську річку не можна перестрибнути за один раз. Треба зуміти майстерно перестрибувати з каменя на камінь. Отож якщо це доводиться робити і нам – не впадаймо у відчай. Бережімо сили й контролюймо дихання.

Україна масово заговорила про те, як житиме після війни. Це абсолютно правильно в сенсі народної приказки: «Готуй сани влітку, а воза взимку». Проте ми лише в розпалі геополітичного протистояння, і не в одній голові вже промайнула думка, що все йде до великої війни. Отож нам, українцям, слід було б обдумати також, як жити не після війни, а в контексті великої війни. Висновки, яких ми дійдемо, пригодяться нам навіть у тому випадку, якщо великої війни вдасться не допустити.

І головною передумовою тут є наша готовність до самопожертви, в якій ми не знатимемо втоми й розчарувань. Адже на нас лежить борг вдячності перед тими нашими співвітчизниками, які піднялися на найвищі вершини самопожертви. Це не лише Герої Небесної Сотні, а й добровольці, які прямо з Майдану пішли на фронт, і волонтери, без яких фронт у перші місяці війни не втримався б. Це оборонці наших міст і сіл, в яких на перших порах були лиш «коктейлі Молотова», і лікарі та священнослужителі, які рятували тіла й душі наших героїв. Це ті трударі, що взяли на себе щоденний тягар війни і несуть його без слова скарги. В усьому цьому – наш духовний скарб, що його ми не сміємо зрадити.

Проте на ті самі завдання можна поглянути і практичним оком. Для прикладу, в час війни стрімко занепадає мале фермерство. Чи вдасться країні надовго вижити без нього? І хіба, підтримавши фермерів в умовах війни, ми не закладемо тим самим передумови їхнього розквіту після її завершення?

Підсилити опору на власні сили нам потрібно ще й тому, що обіцянки наших партнерів «підтримувати Україну, доки треба буде» зазна́ють важких випробувань у час виборів, які грядуть у низці західних держав. Керівництво нашої країни та її дипломати виконали фантастичну роботу, консолідувавши потужну групу країн на підтримку України. Проте так вічно не буде, і країна потребує зрозумілої стратегії реорганізації її життя та впровадження режиму розумного самообмеження. А це означає, що переваги централізованого управління країною з Офісу Президента можуть швидко обернутися несподіваними проблемами.

В минулому, щоб дізнатись думку народу, гетьмани скликали віче. В сучасних умовах їхніми відповідниками можуть бути наради в межах професійних кластерів для вироблення загальнонаціональної стратегії. У кожнім разі, й далі покладатися виключно на спроможності одноосібних кризових менеджерів, хай навіть дуже ефективних, стає надто небезпечно.

До того ж війна огранила душі молодого покоління, як різець ювеліра огранює алмаз. Ці молоді люди можуть стати опорою там, де потрібне радикальне зречення застарілих методик. Проте при цьому важливо також знайти безпечний прохід поміж інертністю застарілих підходів і часом непрофесійним запалом неофітів.

Сьогодні в країні йде лавина сигналів про безлад у якихось ділянках управління чи то про застарілість методик його вирішення. Зазвичай ці сигнали формулюються «по-українськи», тобто надміру пристрасно. Це змушує управлінців на різних щаблях влади ставати в позицію самозахисту. Проте навіть життєва мудрість вимагає від керівництва відділити емоції від важливої інформативності тих больових сигналів, оскільки вони вказують на ділянки, які потребують негайного терапевтичного, а часом і хірургічного втручання.

Україна може й повинна бути країною швидких змін, однак суспільство прийме їх лише за умови справедливості й правової захищеності.

У час війни особливо шокують прояви аморальності, якою просякла частина нашого суспільства. Це вона заохочувала агресора, як кволість овечки автоматично приваблює спостережливого хижака. Отож самомобілізація, яка подвигнула народ на активний захист від ворога, має супроводжуватися і самоочищенням суспільства від цієї пухлини, яка загрозлива для всього організму.

Тому нинішня війна має видиму і невидиму площини. На видимій працюють «хаймерси» і жваво літають дрони. На невидимій «випаровується» наше минуле. Так, усе йде не так швидко, як би хотілося. Але ми знаємо: поки в огні цієї війни з нас не «випаруються» старі й негідні навички, наша країна не зазнає очікуваного преображення. Так, вони випаруються не всі – ідеального нічого не буває. Проте вони мають стати винятком, а не правилом.

І прискорити цей процес може кожен чи кожна із нас. Треба тільки на це зважитись. Бо «маленькі» гріхи кожної особи зливаються в один великий гріх усього суспільства. І коли це усвідомимо й цьому протиставимося – то й зуміємо вистояти. Але протиставитись треба не нестримним цькуванням та ненависництвом, а готовністю жити за цивілізованими суспільними правилами. Замість негідного «хейтерства» – творімо осередки якісно нового життя, в яких старе втратить будь-які шанси. 

Ми перемогли на перших етапах війни завдяки неймовірній суспільній консолідації. Зараз ця консолідація послаблюється. У суспільстві з’являються нові тріщини і розбрати, причина яких часто криється не у відмінності поглядів і ідеологій, а у відмінності досвіду та дій. Дуже важливо не допустити розширення цих тріщин. Тил, як усередині країни, так і ззовні, має продовжувати робити все можливе, щоб допомагати фронту, а не «жити своїм життям» та сподіватися на ЗСУ.

Ми переможемо тільки тоді, коли ця війна буде війною всього народу, а не лише війська; коли ця війна буде справедливою війною в очах цілого світу. Тож у нашій консолідації ми повинні бути правдиві, справедливі і переконливі. Ми повинні вперто виховувати наших дітей у повазі та любові до батьків і України, формувати з них фахівців. Наше військо повинно бути фаховим. Не спішімо посилати воїнів на передову, не навчивши їх володіти сучасною зброєю. Наше старше покоління повинно бути терплячим, вдячним та умілим. Увесь народ має жити спільною вірою та спільними діями. На нас напав ворог, і зі спільною вірою ми маємо його перемогти.

Ініціативна група “Першого грудня”

Оля Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс,

Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

УКРАЇНСЬКА ПЕРЕМОГА: ЯК МИ ЇЇ БАЧИМО?

Йосиф Зісельс, учасник Ініціативної групи «Першого грудня»

Далеко не всі війни закінчуються ясною й однозначною перемогою чи поразкою, навпаки, після Другої світової війни багато воєн закінчувалися дуже невизначеними результатами, які дозволяли висловлювати десятки інтерпретацій на тему, хто переміг, а хто – програв.

Поширені приклади – це заморожені чи напівзаморожені воєнні конфлікти без договорів про мир чи, навіть, перемир’я, коли лінія фронту перетворюється у квазістабільну лінію, яка може існувати у такому стані десятиріччями.

Основна причина – війни перестали бути закритими, локальними подіями, де є очевидна перевага однієї сили над іншою, відтак результат детермінований співвідношенням сил і закритістю конфлікту. Відкриті війни майже приречені на замороження, бо у світі є багато сил, які підживлюють противників, аби не дати їм програти.

Війна росії проти України менш ніж за рік непомітно для багатьох трансформувалася з чисто імперіалістичної реваншистської війни на майже світовий конфлікт (Третю світову війну), бо сьогодні, передусім опосередковано, у ній беруть участь десятки країн світу, і кількість таких країн швидко зростає.

Навколо України об’єдналися близько 50 демократичних країн, які надають нам різноманітну допомогу; росія залучила у свою банду ізгоїв світу (Північну Корею, Китай, Іран, Сирію, терористичні угруповання – Хамас, Талібан, Хізбола та інші), які допомагають їй обходити санкції.

Можемо констатувати, що вперше в світовій історії внаслідок війни світ розділився за цивілізаційним розломом: демократична цивілізація протистоїть агресивному воєнному натиску авторитарно-тоталітарної цивілізації.

Чого ми хочемо від перемоги?

– Ідеальний мир для України – це такий результат війни, який дає Україні реальні довготривалі гарантії ненападу на неї у найближчі десятиріччя;

– росія в сьогоднішніх кордонах, з її історією, за визначенням, не може трансформуватися у демократичну країну, яка живе в мирі зі своїми сусідами. При будь-якій владі вона рано чи пізно знову застабілізується в оновленому імперіалістичному форматі, бо це не путін створив таку росію, це така росія обрала на трон такого злочинця, як путін. І буде обирати й далі, аж до повного, нищівного розгрому.

– росія повинна вивести усі свої війська з території України за кордони 1991 року;

– Керівництво росії та всі виконавці злочинних наказів повинні постати перед Міжнародним трибуналом («Новим Нюрнбергом») та понести заслужене покарання;

– росія повинна повністю виплатити Україні всі репарації та компенсації за економічні наслідки війни;

– В Україні на найближчі 30 років мусить бути гарантований мир, а це буде можливим лише тоді, коли росію буде повністю розтрощено, демілітаризовано та дерашизовано.

Якщо наведені вище аксіоми не викликають спротиву, то розуміння Української перемоги однозначно має бути пов’язано з нищівною поразкою росії в цій війні та її бажано контрольованим розпадом на купу уламків, деякі з яких через десятиріччя мають невеликі шанси стати демократичними країнами.

Я маю освіту фізика-теоретика і тому часто рефлексую у аспектах теорії ймовірності. Усе викладене у цьому есеї є суб’єктивними думками, заснованими на моїх відчуттях світу, що оточує нас.

Одразу зазначу, що дуже хочу помилитися у своїх оцінках ситуації навколо нашої країни та всередині її.

Спробую позначити чотири основні варіанти результатів цієї війни, як я їх бачу, починаючи з варіанту найменш ймовірного і закінчуючи найімовірнішим:

1-й варіант – ідеальний.

Україна за допомоги союзників перемагає у цій війні, росія капітулює, міжнародні окупаційні сили контролюють російську територію, під цим контролем росія розділяється мирно на природні частини, які поступово стають окремими країнами та в яких, за рахунок коаліції союзників, починає системно запроваджуватися нова економічна система, демократичний лад, політичні партії, демократичні вибори, незалежна судова система та інші складові демократичної цивілізації. Приклад – Друга світова війна.

Ціна – дуже великі жертви як людські, так і економічні.

2-й варіант – компромісний.

ЗСУ витісняють російські війська за кордони 1991 року, і на цьому війна на якійсь час припиняється. Росія залишається у своїх кордонах, з авторитарним режимом, під певними санкціями, бо не погоджується на умови переможців, тягне з мирним договором, бо в ньому не зацікавлена, мріє про реванш, збирається з силами, провокує сутички та обстріли через кордон, накопичує зброю та ресурси за допомоги своїх союзників-ізгоїв і через декілька років розпочинає нову війну проти України. Приклад – війна на Близькому Сході.

Ціна – великі людські та економічні жертви.

3-й варіант – незадовільний.

Україні вдається звільнити тільки частину території, умовно до лінії 23 лютого 2022 року, офіційного перемир’я немає, мирного договору – також, бо обидві сторони цього не хочуть, а бажають продовжувати війну, але великих сил немає ні в кого, тому війні немає кінця.

Ціна – помірні жертви.

4-й варіант – безпросвітний.

Після декількох потужних наступів і контрнаступів з обох сторін, восени цього року лінія фронту стає квазі-стабільною, сил на нові наступи немає ні в кого, війна стає напівзамерзлою, взаємні обстріли тривають з невеликою активністю, трапляються вилазки ДРГ і провокації, ситуація ні миру-ні війни стає перманентною, без надії на кардинальне вирішення. Приклад війна на Донбасі між 2017 та 2022 роками.

Ціна – мінімальні жертви.

Примітки: Зрозуміло, що наведений вище розподіл ймовірностей різних варіантів Української перемоги не є статичним, оскільки залежить від багатьох потужних чинників (нашої мотивації та нашого терпіння, допомоги союзників, а головне – від нашої здатності до масової соціальної інтеграції, і як результат – від терміну досягнення національного консенсусу). Тому ми можемо побачити з часом зміни чи навіть рокіровки сусідніх позицій.

Єдине, чого нема і ніколи не буде в цьому розподілі ймовірностей – це нашої поразки.

Текст було написано для антології «Воєнний стан» від Meridian Czernowitz за підтримки USAID.

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Рік Великої війни і перспективи нашої перемоги

21 лютого 2023

Звернення ІГ «Першого грудня»

Кілька важливих перемог Україна вже отримала. Почати хоча б із того, що міфи про «недодержаву» (українську) і про «другу армію світу» (російську) розвіялись, як пропагандистський дим. Російські війська в Україні знищують сьогодні не українську незалежність, а залишки свого колишнього статусу наддержави.

Війна – це кров і великі страждання. Але водночас цією сукупною жертвою мільйонів українців здобуто те, про що мріяли численні покоління до нас: визнану в світі суб’єктність українців як нації.

У тривалих національних змаганнях ми довший час були самотні – сьогодні ми є частиною світової коаліції, і цього разу вже щораз менше як об’єкт чужої уваги і щораз більше як суб’єкт своєї долі.

Ми досягли успіхів у проясненні для себе місця України в геополітичній конструкції світу: «Якщо колись ми ламали списи навколо того, “з ким нам бути”, то тепер нарешті підступимося до питання про те, “якими нам бути”» (Павло Казарін).

Спершу Майдани, а тепер і війна увиразнили нам, що бути єдиними не означає бути однаковими. Ще кілька зусиль – і ми переконаємось, що наші відмінності є не нашим фатумом, а нашим багатством.

Ті, що соромились згадувати про своє українське походження, сьогодні ним гордяться.

Цей перелік можна продовжити, але важливо визнати: всі ці перемоги стали можливими тому, що ми були стороною Правди, Світла і Добра. Ми перемагатимемо й далі, якщо залишимось нею. Тоді над нами буде Боже благословення.

Це означає радіти духовній силі народу й повсякчас її примножувати. Від цього Світло стане лише сильнішим.

Водночас це означає вписати в наш новий суспільний договір: вершити суд на користь сильнішого – злочинно; наживатися на недолі іншого – осудно; красти  – кари гідно, привласнювати чуже добро – ганебно; наступати на іншого, щоб піднятись самому, – принизливо щодо себе самого. Війна навчила цьому не всіх, але можна не сумніватися, що є кому заступитися за обділених чи окрадених.

Це означає шанувати владу за вчинене нею добро й водночас вказувати їй на помилки й не допустити, щоб, борючись зі світом автократії й деспотизму, наша влада заразилася від нього зневагою до людини й спокусою насильницького панування. Інакше різниця між нашим і ворожим світом зітреться.

Це означає бачити чорне й долати його, але не вдивлятися в нього, інакше  чорнота тебе й поглине.

Це означає обстоювати свою правду, в яку віриш, але не допускати, щоб тисячі наших персональних правд схрестили свої мечі, пошматувавши при цьому правду нашої землі та її безпеку.

Так ми виконаємо свою місію як громадяни і свій обов’язок перед полеглими.

І переможемо.

Ініціативна група “Першого грудня”

Оля Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс,

Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

End Russia’s impunity

Appeal of the December First Initiative Group

to political and public figures of the world 

We appeal to you in a case that is already well known: in occupied Mariupol, the Russian administration is arranging cages and other “court” trappings in order to conduct a demonstrative trial of the defenders of Mariupol, and in particular those of Azovstal.  In this way, Russia once again violates its agreements – this time with the International Committee of the Red Cross and the United Nations, which promised to conduct a further exchange of prisoners of war – promises which the defenders themselves and all of Ukrainian society perceived as guarantees. Russia is also violating the Geneva Conventions of 1949, which guarantee the rights of prisoners of war. The legal worthlessness of the planned trial is obvious.

Therefore, we urge you to raise a wave of protests around the world and prevent the holding of this sort of “tribunal,” which is completely contrary to generally accepted international laws on the treatment of prisoners of war. We ask you to protect these particular people who have shown miracles of heroism and endurance, and to prevent their mental and physical annihilation. Let us remember that Russia has already killed more than fifty prisoners of war from Mariupol and Azovstal, blowing them up on July 28 in detention in Olenivka, and this crime was added on top of all the previous ones that went unpunished. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Припинити безкарність Росії

 Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» 

до політичних і громадських діячів світу 

Ми звертаємося до вас у справі, про яку вже добре відомо: в окупованому Маріуполі російська адміністрація облаштовує клітки та інші «судові» декорації, щоб провести показовий суд над захисниками Маріуполя, і зокрема «Азовсталі». Цим Росія вкотре порушує свої домовленості – цього разу з Міжнародним комітетом Червоного Хреста та ООН, які обіцяли провести подальший обмін військовополонених, що самі захисники і все українське суспільство сприйняли як гарантії. Порушує Росія і Женевські конвенції 1949 року, які гарантують права військовополонених. Правова нікчемність планованого судилища очевидна. 

Так, ми закликаємо вас підняти хвилю протестів в усьому світі й не допустити проведення такого «трибуналу», який абсолютно суперечить загальновизнаним міжнародним законам про поводження з військовополоненими. Ми просимо вас захистити цих конкретних людей, які виявили чудеса героїзму та витривалості, і не допустити їхнього психічного та фізичного знищення. Пам’ятаймо, що Росія вже знищила понад пів сотні військовополонених із Маріуполя та «Азовсталі», підірвавши їх 28 липня в ув’язненні в Оленівці, – і цей злочин доповнив усі попередні, які залишилися безкарними.  Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Urgent Address of the “First of December” Initiative Group to European Leaders

Turkish President Recep Tayyip Erdogan

German Chancellor Olaf Scholz

President of France Emmanuel Macron

Federal Council of Switzerland

May 7, 2022

Highly respected leaders!

We, Ukrainian scholars, human rights defenders, former dissidents who survived the extraordinary pressure of the totalitarian system, appeal to you, political leaders, who are empowered to help Ukraine and its heroes.

The Ukrainian garrison in Mariupol is completely surrounded by a disproportionate number of Russian troops. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Термінове звернення Ініціативної групи «Першого грудня» до європейських лідерів

Президенту Туреччини Реджепу Теїпу Ердогану

Канцлеру Німеччини Олафу Шольцу

Президенту Франції Емануелю Макрону

Федеральній Раді Швейцарії

7 травня 2022 року

Високоповажні лідери!

Ми, українські науковці, правозахисники, колишні дисиденти, які пережили каток тоталітарної системи, звертаємося до вас, політиків, у чиїх силах допомогти Україні та її героям.

Український гарнізон в Маріуполі перебуває у повному оточенні неспівмірною кількістю російських військ.

Urgent Address of the “First of December” Initiative Group to European Leaders

Понад 70 діб військові, а також цивільні особи, у яких не було шансів вижити в окупації, залишаються в укритті заводу «Азовсталь». Без доступу до води, їжі, ліків. Військові не можуть поповнити запаси зброї. Їх бомбардують з повітря, моря, суходолу. Бої не припиняються ні на годину.

Битва за Маріуполь – це українські Фермопіли.

Але ми живемо у гуманістичному ХХІ столітті, і наш обов’язок, обов’язок усього цивілізованого світу врятувати 300 спартанців України.

Їхні діти, дружини і матері не пробачать нам усім бездіяльність.

Історія світових війн знає багато прикладів, коли сторони проявляли добру волю і давали військовим вийти з оточення.

На жаль, дипломатичного ресурсу України замало для таких домовленостей.

Ми закликаємо вас, високоповажне панство, виступити третьою стороною в процедурі extraction.

Історія не забуде ваших зусиль. Українська нація буде дякувати вам довічно.

Український гарнізон у Маріуполі ще можливо врятувати. Але лік іде на години.

З повагою,

Ініціативна група “Першого грудня”

Оля Гнатюк

Володимир Єрмоленко

Євген Захаров

Йосиф Зісельс

Ігор Козловський

Мирослав Маринович

Ігор Юхновський

Ярослав Яцків

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Why the world needs a second front against Russia

An open letter by Ukrainian intellectuals and human rights defenders to the international community

Over the past two months, the world has watched Ukrainians’ heroic resistance against Russia’s neo-imperialist evil.

During this time, the attitude of the free democratic world to this war has changed, from disbelief that Ukrainians could be capable of withstanding Russian aggression, to careful support for Ukrainian resistance, and finally to today’s  decisive and large-scale support.

The goals of international support to Ukraine have also changed. Initially, it was focused on supporting the eventual resistance movement in territories captured by the Russians; it followed into support in the defense of Kyiv; now it is evolving into a clear understanding that this is not only a Ukrainian war. As British Foreign Secretary Liz Truss has said,  “the war in Ukraine is our war – it is everyone’s war… because Ukraine’s victory is a strategic imperative for all of us.”

Ukrainians are grateful for this support, but it needs to be strengthened. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Чому потрібен другий фронт проти Росії?

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» до міжнародної спільноти

Why the world needs a second front against Russia

Понад два місяці весь світ слідкує за героїчним спротивом, що його українці чинять російському неоімперському злу.
За цей час позиція вільного демократичного світу трансформувалася – від фаталістичної невіри в сили українців стримувати російську агресію, через обережну підтримку українського спротиву – до підтримки рішучої та масштабної, яку відчуваємо сьогодні.

Відповідно до цих настроїв формувалися цілі такої міжнародної підтримки – від потенційної допомоги партизанському рухові в повністю окупованій Україні, через підтримку в локальній обороні Києва – до чіткого розуміння: «Війна в Україні – це наша війна, це війна кожного, тому що перемога України є стратегічним імперативом для всіх нас» (Міністерка закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс).

Українці вдячні за цю підтримку, але її треба посилювати. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Як нам жити в умовах війни?

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»

Історики по-різному назвуть цю війну.
Війна за спадок Київської Русі. Агонія Російської імперії. Спроба нового переділу світу. Зіткнення цивілізацій. Та хоч як назвати геополітичні аспекти цього протистояння, вигляд закатованих тіл і зґвалтованих людей завжди свідчитиме, що ми ведемо боротьбу з новітнім утіленням екзистенційного зла.

Звідси наше перше й найголовніше завдання – бути «воїнами світла, воїнами добра». І завжди пам’ятати, що зірватися в морок темряви дуже легко, а повернутися – майже неможливо.  

Україні у складі демократичної частини людства протистоїть не Путін та низка генералів-садистів, а євразійська недоімперія, яка на наших очах перетворюється з авторитарної держави – на тоталітарну. Численні злочини російської воєнщини – це свідоме й заплановане руйнування і спалення мостів між Росією та демократичним світом, вороття навіть на поріг якого у такому імперському форматі їй уже немає.

З початком війни життя в Україні разюче змінилося – і маємо тут на увазі не лише смерті та страждання. Знову, як і на Майданах, вразило світ чудо самоорганізації українців, коли кожен знаходить собі своє завдання, не чекаючи на команду згори:
У Президенті  світ побачив переконливого лідера нації.
Український воїн став натхненним захисником і рятівником.
Медики та рятувальники допомогли зберегти численні життя.
Волонтер перетворився на носія жертовного благодіяння.
Дипломати розгорнули потужний другий фронт. Журналісти – третій, інформаційний.
Кожен, хто має інтернет і розгорнуту мережу контактів, став впливовим амбасадором країни.

Так суспільство, яке ще напередодні війни страждало від міжпартійних суперечок і поділів, стало єдиним настільки, наскільки може молода країна стати єдиною через 30 років після свого відродження.

Звичайно, не кожен назве таке преображення Божим чудом. Але важливо кожному з нас не приписати ці здобутки лише самим собі. Бо наші слабинки нікуди не поділися – вони лише причаїлися. Нікуди не зникли непрофесіоналізм влади, який був «ахіллесовою п’ятою» останніх передвоєнних років, корупція, вибіркове правосуддя, нехтування суспільними інтересами заради особистих, намагання позбутися політичних конкурентів нелегітимними методами. А якщо Президент остаточно піддасться спокусі притлумити будь-яку критику (ясна річ, війна!), то хибні кроки множитимуться й підриватимуть наші шанси.

Ми полегшено зітхнули, коли за управління армією й дипломатичним корпусом узялися талановиті професіонали, а за зброю взялися натхненні військовослужбовці та добровольці. Раніше наше суспільство не часто почувалося настільки захищеним. Доземний їм уклін за це! Талановитими були й численні виступи Президента Володимира Зеленського перед парламентами народів світу.  

Не можна не відзначити, як позитивно впливає на суспільство відсутність політичних ристалищ. Ми зуміли, зберігаючи розмаїтість своїх політичних симпатій, водночас стати партнерами в святому ділі захисту Батьківщини. Проте, як засвідчують соціальні мережі, наша схильність до ворогування також нікуди не поділась. Отож якщо будемо необережні й забудемо, що кожна чаша гніву норовить переповнитися, то ризикуємо послабити найголовнішу передумову нашої перемоги, що її ми тепер здобули, – національну єдність.

Ми здатні перемогти в цій війні, але повинні відчувати, що ця перемога ще не близька, а шлях до неї – тяжкий та жертовний.
Ми повинні ясно собі уявляти, щó буде для нас перемогою: не захоплення чужих територій, не руйнування російських міст, не дзеркальне повторення «засобів» російської війни, а закріплення назавжди нашої незламної волі зберегти свою незалежність та суверенітет. Ми повинні перемогти Росію і цією перемогою покласти початок її розпаду (можливо, у майбутньому) на низку нових демократичних країн. Але ми не маємо права у цій війні перетворитися на ще одну Росію.

Ми забов’язані піклуватися не тільки про своїх воїнів та волонтерів. Нашої турботи потребують мільйни незахищених людей похилого віку, матері з дітьми, юнаки та дівчата, які можуть стати заручниками в руках підступного ворога, який шантажує долями цих невинних людей армію, громадянське суспільство та керівництво країни. Ми закликаємо мирних мешканців сходу та півдня України якомога швидше евакуюватися у більш безпечні регіони, а владу – посилити практичну допомогу в такій евакуації.

Нарешті, ми бачимо, що руйнуються не лише будинки наших міст, а й ті упередження і стереотипи, що обплутували нашу країну раніше й не давали нам розправити крила. Україна набуває очевидної, хоч і тяжко вистражданої суб’єктності, а відтак здобуває нарешті право розпоряджатися своєю долею. Проте й тут важливо не перейти межу і не дати почуттю ейфорії себе заполонити. Адже свою хвилину слави має кожен народ, і ця хвилина ніколи не триває вічно.

Отож радіймо, що навіть у час болю й страждань нам випало щастя, кажучи словами Івана Франка, «відчувати на своєму плечі руку Господню». І в цю пору, коли зійшлися разом головні свята наших релігійних традицій – Великдень, Песах і Рамадан, – побажаймо собі, щоб ми завжди були гідні цієї великої допомоги Неба!

Нагадаємо, що створена у двадцяту річницю референдуму ініціативна група «Першого грудня», має на меті встановлення нових правил. Сьогодні до групи входять чільні українські інтелектуали: Олександра Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.  

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Stand With Ukraine! Address to the International Community by Ukrainian Human Rights Defenders

It is horrifying to wake up at 5 am from missile explosions which makes all your city feel like a volcano. It is horrifying to see combat on the streets of your city and see missiles targeting residential buildings. It is horrifying to be on a walk with you children and hear explosions, as if a thousand of terrorists had entered your yard. It is horrifying to count the dead and look into their eyes in photos.

Ukraine has been living with war for eight years in Donbas. The war has left scars which are impossible to erase. Ukrainians spent eight years watching the news every day and hearing the dead called by name. So many Ukrainians had someone in a family photo who had been taken by the war. So many Ukrainians also had wounds to their body or soul caused by the war.

But now this war is everywhere. It is in Sumy, Kherson, Chornobyl, Mariupol, and in Kyiv. It is in Kyiv courtyards, on children’s playgrounds. Orphanages and residential buildings have become targets for the Russian invasion army.

This war was predictable, but it came unexpectedly. It is like a horrible nightmare, but it is the most real thing of all things real.

Ukrainians have always been strong and will be strong. Our people have survived the fiercest challenges, and we are a nation that is used to surmounting difficulties. It has developed and thrived despite all the tragedies it suffered in the 20th century: destruction by an artificial famine (Holodomor), millions exterminated, the intelligentsia executed, the destruction of our language and culture. These crimes were committed by authoritarian Russia, under different masks and in different forms, with its “partners” and collaborators. Therefore, Russia’s war against Ukraine today is not new for us.

We stood firm at that time and we will stand firm now. We have survived despite all these tragic events, and we will be victorious today.

But we need help. Putin is repeating what Europe last saw in 1939. Today Ukraine is defending itself. It is defending the values of human rights and fundamental freedoms, of democracy and resistance against tyranny. This is an eternal fight which has stretched from the Greek city states to the Italian city-republics, from the values of the French Revolution to the anti-Nazi resistance, from the Prague Spring and Poland’s “Solidarity” to the Ukrainian dissident movement.

Today we are experiencing a new, perhaps decisive battle between freedom and tyranny, between humanism and political sadism. Ukrainians are fighting with arms in their hands, and the world must support them, shoulder to shoulder.

There are many things which the world can do now. First, it needs to impose harsher sanctions against Russia, and significantly hit the Russian energy, banking, and defense sectors. It must impose a trade embargo on Russia and cut Russia off from the SWIFT international payment system, as well as substantially limit its capacity to sell its gas and oil to fill its military budgets. Secondly, Russia must be cut off from all international fora. Thirdly, Ukraine needs military support: air defense systems and protection against Russian missiles and bombings. The world must ensure a no-fly zone over Ukraine. Russia believes that it is waging the war against the U.S. and NATO in Ukraine, and NATO must therefore respond. Fourth, Ukraine needs economic support, as the country is suffering catastrophic economic loss. Our country must emerge stronger from this war.

One more thing: here are many people in the world today who may be telling themselves, ‘We are not Ukrainians, therefore Russian tanks will not reach us. Putin will stop at the Polish border”. This is an illusion. Many Ukrainains also thought that a war with their “brotherly people” was impossible. But it started in 2014. The first invasion happened because we were not ready for it psychologically. The cowards in the Kremlin used the moment when Ukraine was mourning the deaths of itsHeavenly Hundred Heroes in February 2014, during the Revolution of Dignity. At that moment, Russia occupied Crimea. Today, the Kremlin has decided to go further because it felt that Europe was not ready for resistance. But can Europe, and the whole world, accept the fact that its indecisiveness will bring not hundreds but thousands of dead – the Heavenly Thousands?

We must stop Putin immediately! We must stop the war immediately! We must annihilate the criminal Putin regime – this new and uglier version of totalitarian horror. Like gangrene, it threatens to spread to the body of the whole world.

We previously asked for support for Ukraine. Today we are saying: support yourself! Support the world order that stands between us and evil becoming the law of our lives.

Written by “1st December Initiative Group”, a group of Ukrainian human rights defenders and intellectuals, including dissidents who fought against totalitarian regime of the Soviet Union

Myroslav Marynovych

Yevhen Zakharov

Ola Hnatiuk

Yosyf Zisels

Ihor Kozlovskyi

Yaroslav Yatskiv

Ihor Yukhnovskyi

Volodymyr Yermolenko

The “1st December Initiative Group” is a group by prominent Ukrainian human rights defenders and intellectuals. It was created on 1st December, 2011, on the 20th anniversary of referendum for Ukraine’s independence in 1991. At that time, it addressed Ukrainian society with the “The Charter of Free People”, an influential document defending human rights and fundamental freedoms, as well as Ukraine’s democracy. Since then, the Group has been active in defending Ukrainian sovereignty, territorial integrity and democracy.

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Підтримайте Україну! Звернення Ініціативної групи “Першого грудня” до світової громадськості

Це важко – прокидатися о 5-й ранку під вибух ракети, від якого здригається усе твоє місто. Це важко – бачити, що в твоєму місті ведуться справжні бої, а в багатоквартирні будинки влучають ракети. Це важко – гуляти зі своїми малими дітьми і чути вибухи, немов у твоє подвір’я раптом прокралася тисяча терористів. Це важко – рахувати загиблих і дивитися в їхні очі на їхніх світлинах.

Україна живе з війною вже вісім років. Війна залишає шрами, які не стерти. Ви українець, якщо щодня дивитеся в новини і перераховуєте померлих. Якщо на сімейній світлині, зробленій десять років тому, є вже хтось, кого забрала війна. Якщо ви, або хтось із ваших близьких, носить рану на своєму тілі і у своїй душі.

Але зараз ця війна вибухнула скрізь. Вона в Сумах, у Херсоні, у Чорнобилі, у Маріуполі, у Києві. Сьогодні війна – у київських подвір’ях, на дитячих майданчиках. Ціллю окупантів стають дитячі будинки та житлові багатоповерхівки.

Ми всі цю війну передбачували, але вона прийшла зненацька. Ми її сприймаємо, немов жахливий сон, але вона – війна – найбільш реальна з усіх реальностей.

Українці завжди були і будуть сильними. Наш народ вижив і живе “попри все”. Попри всі ті трагедії, яких він зазнав у ХХ столітті: знищення Голодомором, мільйони замордованих, розстріляну інтелігенцію, знищення мови і культури. Усі ці злочини чинила авторитарна Росія – під різними масками та в різних формах, зі своїми поплічниками та колаборантами. Тому її війна проти України сьогодні – не новина для нас.

Ми вистояли тоді і вистоїмо зараз. Ми вижили попри все, і ми переможемо сьогодні.

Але нам потрібна допомога. Путін здійснює те, що Європа переживала востаннє у 1939-му. Сьогодні Україна воює та захищає себе. Вона захищає цінності прав людини і фундаментальних свобод, демократії та сміливого спротиву тиранії. Це вічна боротьба, яка триває від грецьких міст-держав до італійських міст-республік, від цінностей Французької революції до спротиву нацизму, від Празької весни та польської “Солідарності” до українського дисидентського руху.

Сьогодні – нова, може, вирішальна для людства, битва між свободою та тиранією, між гуманізмом та політичним садизмом. Українці б’ються зі зброєю в руках, світ має підставити плече. Є ще багато того, що світ має зробити. По-перше, потрібні жорсткіші санкції проти Росії, зокрема відчутний удар по російському енергетичному, банківському та оборонному сектору. Потрібно включити торгову блокаду Росії та відключити Росію від системи міжнародних платежів SWIFT та суттєво обмежити її можливості торгувати своїм газом та нафтою для наповнення своїх військових бюджетів. По-друге, Росію потрібно виключити з усіх міжнародних форумів. По-третє, Україні потрібна військова підтримка: системи протиповітряної оборони та захист від російських ракет та бомбардувань. Світ має забезпечити безпольотну зону над Україною. Росія вважає, що вона воює в Україні проти Америки та НАТО – а значить, НАТО на це треба відповідати. По-четверте, Україна потребує економічної підтримки, адже країна у стані війни терпить величезні економічні втрати. З цієї війни вона має вийти сильнішою.

І ще одне. Сьогодні чимало заспокоюють себе: “Ми – не українці, а тому до нас російські танки не дійдуть. На польському кордоні Путін зупиниться”. Ми запевняємо вас: це ілюзія. Чимало українців також думали: “Війна з братнім народом неможлива”. Але вона йде вже з 2014 року. Перший напад стався тому, що ми психологічно не були до нього готові. Кремль підступно скористався тим, що ми лише зализували рани після жертви Небесної Сотні. Сьогодні Путін зважився піти далі, бо відчув: до спротиву не готова Європа.То чи буде сумління Європи готове змиритися з тим, що внаслідок її вагання постануть Небесні Тисячі українців?

Потрібно негайно зупинити Путіна! Потрібно негайно зупинити війну! Потрібно знищити злочинний путінський режим – нову, ще страшнішу версію тоталітарного жаху. Страшнішу тому, що ця версія як ґанґрена, охопить весь організм, всю світову спільноту. Досі ми часто апелювали до вас: “Підтримайте Україну!” Сьогодні ми скажемо: “Підтримайте самі себе! Підтримайте той світовий порядок, без якого Зло стане законом і вашого життя!”

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Слово прощання з Іваном Дзюбою

З величезним сумом ми дізналися про те, що у кращий світ від нас відійшов Іван Михайлович Дзюба. 

Громадський діяч і дисидент, літературознавець та полеміст, міністр культури України (1992–1994), учасник Ініціативної групи «Першого грудня», Іван Дзюба був одним із тих, хто творив історію. Він також дуже добре її розумів.

До активної культурної та громадської діяльності його покликала «хрущовська весна», яка в Україні вилилась у рух «шістдесятників». Головний «фронт» цієї культурницької боротьби пролягав через літературу, в якій і перебувало серце Івана Михайловича. З-під брили сталінського льоду пробились перші проліски надії. Проте перші масові арешти в Україні 1965 року шокували Івана Михайловича – і це приголомшення спонукало його до неймовірної на той час акції: під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» він публічно оголосив про ці арешти і засудив їх.

29 вересня 1966 року на громадському вшануванні жертв Бабиного Яру Іван Дзюба вразив євреїв України своєю незабутньою промовою: «Я хочу звернутися до вас як до людей — як до своїх братів по людству. Я хочу звернутися до вас, євреїв, як українець — як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів».

А в 1972–1973 роках Івана Дзюбу наздогнало покарання за його твір «Інтернаціоналізм чи русифікація?», написаний іще 1965-го. На той час ця праця стала окрасою українського «Самвидаву» і прогриміла буквально в усьому українському суспільстві. У ній Дзюба схопив ту суть українського життя, яка й досі є основою нашої боротьби за свободу: «Український народ ніколи не був аґресивним і нетерпимим до інших, ніколи в своїй історії не поневолював інших народів».Цей його твір проламував перші проломи у твердині офіційної радянської національної політики, а тому мав вибухоподібну силу.

Все це спонукало владу врешті-решт узятися за її автора. Спершу його було виключено зі Спілки письменників України, а 1973 року радянська влада відміряла йому 5 років ув’язнення та 5 років заслання. Утім вирок так і не був реалізований через акт помилування. Адже Іван Дзюба бачив себе не як політичного борця, а передусім як творчу особистість.

І широке поле для такої діяльності відкрилося йому зі здобуттям Україною незалежності. Почав він із посади головного редактора журналу «Сучасність», перейшов через пік своєї діяльності на посаді міністра культури, тоді став головою Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка, а згодом перейшов на роботу до НАН України, де самовіддано працював над створенням “Енциклопедії сучасної України”.

Голос Івана Михайловича звучав потужно та авторитетно. Сформульовані ним принципи розбудови української державності загалом і української культури зокрема свідчили, що Україна має потужного мислителя загальнонаціонального рівня. Його бачення розвитку України було цілісним і збалансованим, а тексти його не виявляли навіть найменшого сліду популізму.

1 грудня 2011 року ім’я Івана Дзюби зблиснуло серед співзасновників Ініціативної групи «Першого грудня». Ми, учасники цієї громадської ініціативи, мали за честь бути його друзями та однодумцями, а сьогодні ще раз складаємо велику йому подяку за це почесне для нас партнерство.

Ім’я Івана Михайловича Дзюби навіки вписане в буремну історію України ХХ століття. Він бачив майбутнє, бо вмів дивитися в суть речей. Цього голосу нам безмежно бракуватиме.

Вічна йому пам’ять!

Учасники Ініціативної групи “Першого грудня”: Олександра Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків, В’ячеслав Брюховецький, Вадим Скуратівський, Всеволод Речицький. 

Секретаріат Ініціативної групи “Першого грудня”:  Іван Васюник (Голова Секретаріату у 2011—2019 рр.), Ярина Ясиневич, Данило Лубківський, Сергій Рохманов, Володимир В’ятрович, Ольга Сало, Олена Подобєд-Франківська, Олена Шарговська, Олександр Оксимець, Петро Клим, Ігор Бігун, Андрій Когут, Олесь Іванків. 

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» до політичних еліт України

Шановні лідери політичних спільнот України!

Не нам розповідати вам про важливість нинішнього моменту для самого існування нашої держави. Ситуація вимагає екстраординарного мислення й таких же практичних підходів і дій. Проте політичні реалії в Україні виявляють значну інерційність як цього мислення, так і політичних дій. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Не змарнувати потенціал України!

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»

З великою тривогою та водночас з надією про краще майбутнє нашої держави ми підводимо підсумки 2021 року.

Сьогодні російський лідер загрожує всьому цивілізованому світу, виставляючи різноманітні ультиматуми і погрожуючи ескалацією та розширенням географії збройного конфлікту в Україні. Він уперто наполягає на розподілі світу на блоки, підпорядковані світовим гігантам, і мріє про поновлення СРСР чи Російської імперії. Він розуміє тільки силу і, не зустрічаючи зрозумілої йому відсічі, переходить усі можливі червоні лінії, хоч сам знущально виставляє їх для інших.  Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Надходить велика доба

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»

Рівно десять років тому одинадцятеро членів новоствореної Ініціативної групи «Першого грудня» зробили у своїй «Декларації» такий підсумок тодішньому станові українського суспільства:

Хибно зрозуміле матеріалістичне мислення взяло гору над пріоритетом етичних і духовних цінностей. Взаємне поборювання й жадоба нагромадження стали масовими нормами соціальної поведінки. Все це спричинило серйозні суспільні деформації: моральні чесноти асоціюються з життєвим програшем, правосуддя щораз більше ототожнюється з корупцією та правом сили, зросла криміналізація суспільства, поглибився розрив між бідними та багатими. Це призвело до атомізації суспільства, викривило міжлюдські стосунки, а також породило відчуження між політичною владою та народом і недовіру до держави загалом.

Подальші роки принесли Україні низку виснажливих випробувань і дивовижних перемог, проте схоже, що головні висновки Групи про тодішній стан суспільства все ще залишаються актуальними. Це, зокрема, свідчить про те, що суспільний договір, за яким ми живемо, залишається майже тим самим. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Камо грядеши, Україно?

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» щодо ситуації з верховенством права

Схоже, що українське одвічне питання «Куди йти?» ми так і не усвідомили.

Виявилося, що, навіть маючи запис у ст. 85 Конституції України про «стратегічний курс держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору», згадане питання постає перед нами ледь не щодня. Бо реальна практика нашої держави у багатьох сферах суперечить таким європейським аспіраціям і відтворює старий суспільний договір з багатьма рудиментами радянського ладу. Й ніде ця практика не набуває таких гротескних форм, як у сфері верховенства права. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено