Корені трагедії на Донбасі проростають у 1933 рік

Як дослідниця Голодомору, я певна, що сталінський геноцид українців 1933 року добряче підготував ґрунт для путінської гібридної війни на Донбасі. Тобто один кривавий диктатор передав у спадок іншому імперську справу нищення України.

Чому голодна смерть є найстрашнішою

Хтось скаже: тому, що вона є найдовшою в часі, і буде правий лише частково. Так, якщо зовсім нема ніякої їжі, але є вода, людина буде згасати десь упродовж місяця, переживаючи при цьому в останній тиждень свого життя страшенні фізичні страждання. Але найлютішою голодна смерть вважається більшою мірою тому, що перетворює людину за цей термін у двоногого звіра, який значно потворніший за найлютіших хижаків, бо здатний їсти не лише собі подібних, але й власних дітей.

Я вже не раз наводила цитату Григорія Бевза – людини, яка безпосередньо пережила Голодомор в українському селі. Нагадаю тільки, що коли він каже про зникнення всіх людських чеснот та почуттів у довго та абсолютно голодуючих людей, він вживає слово «вмирають».

А це означає те, що після припинення Голодомору-геноциду в липні 1933 року в тих селян, що пережили його, вони вже ніколи не поновилися. Є переконливий доказ цього. Ті вже постгеноцидні селяни не тільки не поклали жодної квітки на братські могили, де були поховані померлі від голоду їхні рідні діти, батьки, чоловіки та дружини, – вони протоптали стежки (а іноді проклали навіть ґрунтові дороги) над тими могилами.

Про ці страшні факти я дізналася від живих свідків Голодомору в багатьох селах луганської Слобожанщини, де на тих братських могилах і досі нема ніяких ознак людського поховання.

Ось чому майже нема поминальних свічок у День пам’яті в містах так званої Великої України, більшість населення яких складають нащадки саме тих постгеноцидних селян.

Більшовики потурбувалися, щоб до того тваринного стану в 1933-му були доведені всі українські селяни та козаки в СРСР. Очевидці того геноциду не раз згадували, як до їхніх сіл того року заїжджали лімузини з компартійно-радянськими високопосадовцями, які питали в їхніх батьків, як довго в них уже нема нічого їстівного, по скільки їхніх односельців помирає за добу від голоду та яка частина села вже вимерла.

І це, на превеликий жаль, не є наклепом автора на свій народ чи його хворобливими фантазіями. Ось цитата дослідника постгеноцидного суспільства №1 в Україні Джеймса Мейса: «В умовах масового винищення українського народу такі споконвічні риси його етики, як привітність, доброзичливість, ввічливість, чуйність залишилися в минулому. Натомість запанували байдужість та жорстокість».

Що вже там казати про патріотизм та національну самосвідомість! Вони випарувалися в постгеноцидної нації, як роса на сонці…

Чому росіяни для багатьох українців є й досі братами

Ті ж старенькі свідки Голодомору на Луганщині запевняли мене в тому, що до 1933 року вони не чули від своїх батьків та дідів про жодний випадок змішаного шлюбу між молоддю з українського та російського сіл, які були розташовані всього за кілька кілометрів одне від одного.

Росіяни для українців були тоді представниками іншої, незрозуміло-ворожої цивілізації, села якої були суцільно «матоязичними», де не випаровувався горілчано-сивушний сморід, а городи поросли травою до поясу.

Це вже тільки після 1933-го імперсько-більшовицький міф про багатовікову братерську дружбу двох народів зміг бути втіленим у життя. Частково тому, що ментальність українських селян була перероблена голодним червоним терором трохи не на протилежну. А на Луганщині, як і в українських селах російсько-українського прикордоння інших регіонів України, до того ж були й свої дуже вагомі аргументи для проявів тієї братерської любові.

Справа в тому, що того кордону в 1933 році практично не було, й українці, які конали від штучного голоду, добре бачили і знали, що нічого подібного з російського боку не відбувалося. Про це також свідчили мешканці всіх без винятку прикордонних районів Луганщини.

А коли так, то в повністю зденаціоналізованих голодним геноцидом селян єдиною гарантією неповторення жаху очікування голодної смерті (бо ж глибинних причин більшовицького геноциду вони не знали і не могли знати) залишалося максимально можливе зближення з росіянами, або навіть «маскування» під них.

У російсько-совковому (а зовсім не в українському) дусі цими постгеноцидними покручами були виховані їхні діти та внуки, які вже на генетичному рівні ненавиділи й боялися будь-яких проявів українського патріотизму та «буржуазного націоналізму» як безпосередньої загрози для них повторення того голодоморного пекла, що пережили їхні батьки. Ось чим пояснюється українофобський феномен усіх тих численних симоненків, колесніченків, левченків, бондаренок тощо.

Чому саме Донбас?

Відомий український інтелектуал Вадим Скуратівський із сумом констатував: «Свідомо спрямований і бездоганно виконаний геноцид 1932-1933 років унеможливив утвердитись Україні міцною і потужною державою на європейському континенті. Власне, на це і була розрахована іноетничками-українофобами ця підступна акція». Зрозуміло, що людина з енциклопедичними знаннями – Скуратівський – мав на увазі зовсім не колишню УРСР 30-х років, а сучасну Українську державу.

Про те, що він знов-таки має рацію, свідчить наступне застереження з вічності Джеймса Мейса: «Саме тому вивчення політичних причин Голодомору може і повинно відігравати важливу роль в усвідомленні істориками, політиками, державними діячами Заходу не лише минулого України, а й того, що відбувається тут СЬОГОДНІ і що може трапитися ЗАВТРА».

Особливо ж зденаціоналізованим виявився Донбас, де концентрація росіян, до того ж, є найвищою в Україні, окрім Криму. Все це потребувало дуже виваженої та мудрої державної політики, спрямованої на повернення місцевим українцям утраченої ними після Голодомору національної свідомості та максимального наближення до цієї ж проєвропейської ментальності російської національної меншини.

Замість цього всі без винятку наші державні очільники лише загравали з місцевими проросійськими політичними елітами, переходячи на російську мову під час своїх нечастих та дуже вже швидкоплинних візитів до Донецька та Луганська.

Імперська Росія повною мірою скористалася цією політичною короткозорістю українських політичних еліт. Відразу ж після приходу до влади у Кремлі Володимира Путіна почалася потужна ідеологічна зачистка Донбасу. Тут стали закриватися й без того вкрай нечисленні українськомовні ЗМІ, школи, класи, кафедри.

Одночасно Кремль, не шкодуючи коштів, потужно насаджував тут цінності «русского мира», свої ЗМІ, культуру, телебачення. Бо, на відміну від Києва, Москва добре розумілися і на наслідках Голодомору і на тому, як ними скористатися на свою користь.

У Білокам’яній добре засвоїли висновок їхнього ж політолога Сергія Кара-Мурзи: «У періоди суспільних криз руйнування історичної пам’яті виконується як цілеспрямована програма». Ось звідки ростуть ноги того агресивного кремлівського несприйняття історичної правди про Голодомор і постгеноцидне суспільство в Україні!

Результати ж таких різних підходів до нашого постгеноцидного суспільства Києва і Москви на Донбасі виявилися жахливими для української державності. Достатньо сказати, що свідомі своєї національної належності українці в тому ж Луганську останні десять років становили де-факто жалюгідну меншину – приблизно тисячу людей.

Саме вони виходили минулої зими на луганський майдан, останній з яких 9 березня був розігнаний найманими агентурою російських спецслужб маргіналами-тітушками, яких назбирали приблизно з дві тисячі людей зі всієї області. Саме з того дня тоді й почався рух, організований тією ж агентурою, зі створення сумнозвісної ЛНР.

А тепер уявімо собі, що Голодомору 33-го року не було. Тоді в Луганську проживало б сьогодні не одна тисяча національно свідомих українців, а як мінімум 270 тисяч (саме стільки там проживало нащадків постгеноцидних українців напередодні гібридної агресії Росії).

На 200-річний ювілей Тараса Шевченка тоді б, 9 березня, їх вийшло як мінімум кілька десятків тисяч. До Голодомору «Кобзар» був у кожній селянській хаті не лише на Слобожанщині, але навіть на Донщині!

Не треба мати багатої уяви, щоб уявити собі, що тоді було б із тими двома тисячами проплачених маргіналів, які б наважилися тоді зіпсувати тій великій масі українців їхнє національне свято. І те ж саме, напевне, сталося б і з тими кількастами тітушками, які б намагалися штурмувати будівлі СБУ та облдержадміністрації. І не могло б тоді апріорі виникнути ніяких «ЛНР» та «ДНР».

Та й пан Путін тоді б добре подумав перед тим, як назвати південно-східну Україну «русской землёй».

Але сталося так, як сталося. І сьогодні ті луганські та донецькі постгеноцидні манкурти замість того, щоб боронити Україну, воюють проти неї на боці терористів-сепаратистів. За моїми спостереженнями, кожний третій із них має українські етнічні корені!

Але це ще не все. Саме ці нащадки постгеноцидних перевертнів, за гречку та гроші від злодіїв у краватках протягом усіх років незалежності України обирають до керівництва Української держави за своєю ж моральною подобою глибоко аморальних ділків, агентів КГБ-ФСБ, колишніх штатних комуністів та комсомольців, нащадків тих самих «іноетнічників-українофобів», що творили Голодомор, кримінальних злодіїв.

Ця, з дозволу сказати, політична еліта за роки нашої незалежності повністю знищила та розікрала потужну українську армію, здала без жодного пострілу Крим, а сьогодні на крові кращих синів України торгується з Кремлем за ціну української території на Донбасі.

І кожні наступні вибори в Україні свідчать лише про те, що, допоки ті постсовкові нащадки жертв Голодомору (тих, що його пережили) залишатимуться в більшості, СИСТЕМІ злочинної влади в нашій державі аж нічого не загрожує.

Ірина Магрицька – вимушена переселенка

Джерело Радіо Свобода

Додано 24.11.2014

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Рік 14-й — продовження 33-го? Постгеноцидні дослідження Донеччини й Луганщини

Для небагатьох інтелектуалів, глибоко обізнаних із наслідками Голодомору-33 для сучасного суспільства України майже немає сумнівів, що сталінський геноцид українців 1933 року «відкрив шлюз» і для нинішньої путінської гібридної війни на Донбасі. Про те, що коїться сьогодні на Донбасі, певно, знають усі читачі «УМ». Те ж, що насправді відбулося там узимку та навесні 1933-го, розуміють лише одиниці.

Голодна смерть найстрашніша

Якщо нема ніякої їжі, але є вода, людина згасатиме впродовж місяця, відчуваючи в останній тиждень життя страшенні фізичні муки. Але найлютішою голодна смерть вважається тому, що перетворює людину у двоногого звіра, що здатний їсти собі подібних, і навіть власних дітей. Григорій Бевз, який пережив Голодомор в українському селі, говорячи про зникнення людських чеснот та почуттів у довго голодуючих людей, вживає щодо чеснот слово «вмирають». Отже, після припинення Голодомору-геноциду в липні 1933 року в тих селян, що пережили його, вони вже не поновилися. Є переконливий доказ цього.

Постгеноцидні селяни не тільки не поклали жодної квітки на братські могили померлих від голоду їхніх дітей, батьків, чоловіків та дружин — вони протоптали стежки (а іноді проклали навіть ґрунтові дороги) над тими могилами.

Про ці страшні факти я дізналася від живих свідків Голодомору в багатьох селах луганської Слобожанщини. Ось чому майже нема поминальних свічок у День пам’яті в містах так званої Великої України, більшість мешканців яких — то нащадки отих постгеноцидних селян. А селяни тоді складали приблизно 75 відсотків населення колишньої УРСР. Такими ж вони виховали своїх дітей та внуків, які сьогодні є вже містянами і разом зі своїми дітьми та внуками складають більшість населення України.

Чому росіяни досі є братами

Старенькі свідки Голодомору на Луганщині запевняли мене, що до 1933 року вони не чули від своїх батьків та дідів про жодний випадок змішаного шлюбу між молоддю з українського та російського сіл, розташованих усього за кілька кілометрів одне від одного. Росіяни для українців були тоді представниками іншої, незрозуміло-ворожої цивілізації, села якої були суцільно «матоязичними», де не випаровувався горілчано-сивушний сморід, а городи поросли травою до пояса.

Це вже після 1933-го імперсько-більшовицький міф про багатовікову братерську дружбу двох народів зміг бути втіленим у життя. Частково тому, що ментальність українських селян була перероблена голодним терором. Українці, які конали від штучного голоду, добре бачили і знали, що нічого подібного з російського боку не відбувалося. І в селян єдиною гарантією неповторення жаху очікування голодної смерті (бо ж глибинних причин більшовицького геноциду вони не могли знати) залишалося максимально можливе зближення з росіянами або навіть «маскування» під них.

Ось звідки походить переважна більшість тих перекручених українських прізвищ на кшталт Матвієнкових, Чепурнових, Зозуліних, Шамраєвих тощо. Їхні діти та внуки вже на генетичному рівні ненавиділи та боялися будь-яких проявів українського патріотизму як безпосередньої загрози повторення того голодоморного пекла, що пережили їхні батьки. Можливо, цим пояснюється українофобський феномен усіх тих численних симоненків, колесніченків, левченків, бондаренок? Такі нащадки зденаціоналізованих постгеноцидних українських селян зі Слобожанщини та козацького степу сьогодні становлять крихку більшість усіх великих міст Донбасу.

Донбас та «Новоросія»

Негативно сприймається український націоналізм більшістю мешканців не тільки Донбасу, а й усієї так званої Новоросії, тобто Південно-Східної України. Кремлівськими ідеологами така регіональна денаціоналізація України пояснюється занадто примітивно — переважанням там російськомовного населення. Утім, за даними всіх загальноукраїнських переписів, регіонального переважання росіян нема й близько. До того ж достатньо подивитися на численних російськомовних патріотів південного сходу, що воюють сьогодні на Донбасі, аби зайвий раз пересвідчитися, що зовсім не в мові тут справа. А тамтешня регіональна ментальність склалася як постгеноцидна. Щоб переконатися в тому, що до Голодомору південно-східна частина України ментально нічим не відрізнялася від її решти, достатньо пригадати потужну селянську армію Нестора Махна. Формувалася та армія переважно на Катеринославщині, до складу якої на той час входила навіть частина Луганщини.

Що ж такого сталося в Голодомор на нашому південному-сході, що він сьогодні суттєво відрізняється від решти України? Цей феномен її більш потужної денаціоналізації зміг пояснити відомий вітчизняний інтелектуал Вадим Скуратівський. За його спостереженнями, селяни південно-східної частини України постраждали під час Голодомору значно більше за інших, бо проживали в степовій зоні. І коли більшовики-комуністи наприкінці 1932 року забрали все їстівне у всіх без винятку українських селян, степовики постраждали набагато більше, ніж жителі лісової та лісостепової зони, де можна було і ягід назбирати, і грибів…

Ці спостереження Скуратівського підтверджуються дослідженнями відомого американського історика Роберта Конквеста, який у своїй книзі «Жнива скорботи» оприлюднив статистичні дані смертності українських селян 1933 року в цілому та в регіональному вимірі. Виходячи з них, у північній Україні Голодомор забрав життя кожного четвертого українського селянина, у центральній — кожного третього, у південно-східній — майже кожного другого.

Сьогодні і завтра

Вадим Скуратівський із сумом констатував: «Свідомо спрямований і бездоганно виконаний геноцид 1932-1933 років унеможливив утвердитись Україні міцною і потужною державою на європейському континенті. Власне, на це і була розрахована іноетнічниками-українофобами ця підступна акція». Зрозуміло, що людина з енциклопедичними знаннями — Скуратівський — мав на увазі зовсім не колишню УРСР 30-х років, а нашу сучасну державу. Про це свідчить наступне застереження з вічності Джеймса Мейса: «Саме тому вивчення політичних причин Голодомору може і повинно відігравати важливу роль в усвідомленні істориками, політиками, державними діячами Заходу не лише минулого України, а й того, що відбувається тут СЬОГОДНІ і що може трапитися ЗАВТРА».

Унаслідок усіх цих подій особливо зденаціоналізованим виявився Донбас, де до того ж найвища в Україні концентрація росіян, окрім Криму. Все це потребувало дуже виваженої та мудрої державної політики, скерованої на повернення місцевим українцям утраченої ними після Голодомору національної свідомості та максимального наближення до цієї ж проєвропейської ментальності російської національної меншини. Замість цього державні очільники лише загравали з місцевими проросійськими політичними елітами, переходячи на російську мову під час своїх нечастих швидкоплинних візитів до Донецька та Луганська.

Імперська Росія повною мірою скористалася цією політичною короткозорістю українських політичних еліт. Відразу ж після приходу до влади у Кремлі Владіміра Путіна почалася потужна ідеологічна зачистка Донбасу. Тут стали закриватися й без того вкрай нечисленні україномовні ЗМІ, школи, класи, кафедри. Одночасно Кремль, не шкодуючи коштів, насаджував тут цінності «русского міра».

Якби в Луганську не було 33-го…

Врешті, свідомі своєї національної приналежності українці в Луганську останні десять років становили жалюгідну меншину — приблизно тисячу людей. Саме вони виходили минулої зими на луганський майдан з протестами, останній з яких 9 березня був розігнаний найманими агентурою російських спецслужб тітушками, яких назбирали зо дві тисячі людей зі всієї області. Саме з того дня тоді й почався рух, організований тією ж агентурою, зі створення сумнозвісної «ЛНР».

А тепер уявімо, що Голодомору 33-го року не було. Отже, в Луганську проживає не тисяча національно свідомих українців, а як мінімум 270 тисяч (саме стільки там проживало нащадків постгеноцидних українців напередодні гібридної агресії Росії). На 200-річний ювілей Тараса Шевченка тоді, 9 березня, їх вийшло б кілька десятків тисяч. Адже до Голодомору «Кобзар» був у кожній селянській хаті на Слобожанщині і на Донщині. То що було б із тими двома тисячами тітушок, які б наважилися тоді зіпсувати великій масі українців їхнє національне свято? І те ж, напевне, сталося б із кількастами тітушок, які намагалися штурмувати будівлі СБУ та облдержадміністрації. І не могло б тоді бути ніяких «ЛНР» та «ДНР». Та й пан Путін добре подумав би перед тим, як назвати Південно-Східну Україну «русской земльой».

Але сталося так, як сталося. І сьогодні луганські та донецькі постгеноцидні манкурти замість боронити Україну воюють проти неї. За моїми спостереженнями, кожен третій із них має українське етнічне коріння! За гречку та гроші від злодіїв у краватках вони протягом усіх років незалежності України обирають до керівництва нашої держави агентів КГБ-ФСБ, колишніх штатних комуністів та комсомольців, нащадків тих самих «іноетнічників-українофобів», що творили Голодомор, кримінальних злодіїв. І кожні наступні вибори в Україні свідчать, що допоки нащадки жертв Голодомору не усвідомили причин свого занепаду, СИСТЕМІ злочинної влади в нашій державі аж нічого не загрожує.

ВШАНУВАННЯ

Цієї суботи Україна відзначатиме День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Уперше за п’ять років влада і громадськість разом вшановуватимуть мільйони жертв геноциду 1932-1933 років. Національні пам’ятні заходи 22 листопада 2014 року відбудуться під гаслом «Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у 33-му — непереможні сьогодні!». Українці згадуватимуть, зокрема, тих, хто чинив спротив сталінському геноциду.

Упродовж пам’ятного тижня 17-22 листопада відбудеться:

19 листопада, 13.00 — акція «Нескорені голодом: забута боротьба» (Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» вул. Лаврська, 3).

19 листопада, 18.30 — прем’єра французького фільму «Голодомор. Забутий геноцид» (Український дім, вул. Хрещатик, 2).

20 листопада, 11.00 — Презентація книги «Голодомор 1932—1933 років в Україні за матеріалами кримінальної справи № 475» (Центр культури і мистецтв Служби безпеки України, вул. Ірининська, 6).

14.00 — Відкриття фото-документальної виставки «Спротив геноциду» про історію повстань українців проти сталінської політики колективізації (Український дім, вул. Хрещатик, 2).

22 листопада: 15.00 — скорботні заходи до 81-х роковин Голодомору 1932—33 рр. на території Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні»;

16.00 — загальнонаціональна хвилина мовчання та всеукраїнська Акція «Запали свічку пам’яті».

 Ірина МАГРИЦЬКА , “Україна молода”

Опубліковано у Публікації | Коментування вимкнено

Мирослав Попович: Якщо ми закликаємо жителів Донбасу виїжджати, то маємо надати їм перспективи

“Заморозка” соціальних виплат та пенсій на підконтрольних бойовикам територіях Донецької та Луганської областей може призвести до гуманітарної катастрофи.

Про це в коментарі Еспресо.TV повідомив український філософ, доктор філософських наук, професор, академік НАНУ Мирослав Попович.

“Безумовно вони (жителі окупованих територій – ред.) поставлені на грань гуманітарної катастрофи. Інша справа, що треба було думати, кого обираєте, і так далі. Це все так. Але таких маніпуляцій з людьми припустити не можна, які б вони дурні не були. Постанова ця була б цілком правильна, якби якісь вживались заходи, для того, щоб цих людей всіх влаштувати за межами окупованої території. Якщо ми закликаємо їх виїжджати звідти, то, вибачайте, якісь перспективи мають бути”, – зазначив Мирослав Попович.

За його словами, людям, які мають велике коло знайомств, легше впоратися з цими проблемами.

“Інтелігенції легше. Коротше кажучи, спочатку треба було почати хоча б будувати приміщення, що б хоча б дітей влаштувати, а потім приймати хорошу і правильну постанову про те, що б всі одержували пенсії свої і зарплати там, де вони працюють. А що вже далі буде робити уряд, щоб не допустити гуманітарної катастрофи… Адже тепер він собі на плечі поклав велику ношу”, – вважає Попович.

Джерело Новини України

Додано 19.11.2014

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Любомир Гузар: Знову про мир

Любомир Гузар / Александр Чекменев, ФокусКомпендіум суспільного вчення Католицької Церкви, книжка, з якої черпаємо думки для написання матеріалів про мир, наголошує на важливості молитви для встановлення миру. Церква не тільки заохочує це робити, а й  практикує.

Для прикладу, Свята Літургія, найважливіша з усіх молитов, починається словами: “У мирі Господеві помолімося. За мир з висот… помолімося. За мир всього світу… помолімся”. А закінчується проханням до Господа: “Мир світові даруй, церквам Твоїм, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям Твоїм”.

Кілька тижнів тому шановні читачі мали нагоду прочитати наші роздуми на згадану тему, в яких було звернуто увагу, що мир – це дар від Бога, котрий ми можемо прийняти і ним втішатися, але за умови, що виконуватимемо Божу волю. Продовження

Опубліковано у Публікації | Теґи: | Коментування вимкнено

Богдан Гаврилишин під час зустрічі зі студентами в Івано-Франківську розповів що треба робити, аби Україна була ефективною

gavrylyshynЩо треба робити, аби Україна була ефективною державою? Над цим розмірковував відомий науковець і громадський діяч Богдан Гаврилишин під час зустрічі зі студентами в Івано-Франківську. На його переконання, ефективна держава повинна мати політичну свободу. А ще певний рівень економічного добробуту населення і соціальну справедливість. Зокрема, у сферах освіти, охорони здоров’я, працевлаштування, пенсійного забезпечення.

Запитати про найболючіше – про подальшу долю українського народу. З цими питаннями на зустріч з Богданом Гаврилишином прийшли понад півтисячі прикарпатських студентів. Продовження

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Блаженніший Любомир: «Державне самогубство, коли громадяни не користуються правом обирати»

Кожен мусить покласти свою лепту на розвиток демократії «Популізм – то пуста мова, — говорить Блаженнійший. – У Святому Письмі написано: будуть покарані за кожне пусте слово». Як не піддатися на політичний популізм, а з-поміж безлічі кандидатів обрати достойного, на порозі яких змін опинилася Україна та які реформи потрібно впровадити, аби не втратити шанс отримати нову країну з політиками якісно нового рівня, про все це напередодні парламентських виборів ми говорили з видатним церковним мислителем нашого часу — Любомиром Гузаром.

Продовження

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Мирослав Попович: «Те, на що людина піти не може, робить її такою, яка вона є»

Сучасний філософ та вчений, академік, директор Інституту філософії ім. Г.Сковороди Мирослав Попович поділився своїми думками про феномен еліти, добро і зло, про роль викладача, природу людини та багато іншого.

Про власну філософію

Колись мене спитали: як називається твоя філософія. А я не знаю, я ніколи навіть не думав, що її треба якось назвати. Це просто моє. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

В’ячеслав Брюховецький: Прийшов час, коли нове покоління має взяти владу в свої руки

В’ячеслав Брюховецький

В’ячеслав Брюховецький

Зараз в Україні прийшов час, коли нове покоління заявило про себе. Саме воно має взяти владу в свої руки.

На цьому 10 жовтня під час виступу у ЛНУ ім. Івана Франка наголосив учасник Ініціативної групи “Першого грудня”,  герой України, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Мирослав Маринович: Чи перетвориться Революція гідності у Революцію Лінча?

Мирослав МариновичТяжко усвідомлювати, що винуватців злочинів часів Януковича не притягнуто до відповідальності. Я не знаю, які причини цього; не знаю усіх закулісних компромісів і домовленостей. Припускаю, що, як завжди, тут спрацьовує те, що політика – це «мистецтво можливого». Проте «непотоплюваність» усіх отих шуфричів, єфремових, колесниченків, їхня переконаність, що їм і цього разу вдасться «развести всех, как котят» і знову, як після Помаранчевої революції, перетворитися зі злочинців на політичних опозиціонерів, здатні вивести з себе навіть найсумирнішу людину. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

В здоровому бажанні миру ніхто не повинен відмовлятися від оборони, — Гузар


Любомир Гузар / Александр Чекменев, ФокусВ здоровому бажанні миру ніхто не повинен відмовлятися від участі в оборонній діяльності, як збройної, так і альтернативної, а також не може ігнорувати моральні принципи, виправдовуючи свої злодіяння виконанням наказів.

Про це пише Блаженніший Любомир Гузар у своїй статті-роздумах «До якого миру ми повинні прагнути», — повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на сайт Української Греко-католицької церкви.

Колишній предстоятель УГКЦ розмірковує над природою війни і миру з оглядкою на ситуацію на сході України. «Якщо держава думає про напад, про агресію, то вона становить небезпеку для всіх інших. Навпаки, розвиток збройних сил для захисту життя і прав своїх громадян сприяє зміцненню бажання миру, загального добра», — каже Гузар. Продовження

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Гаврилишин: успішність країни залежить від її людського потенціалу

Богдан ГаврилишинБагато держав світу вважають за честь називати відомого науковця, одного з ініціаторів проведення економічних форумів у Давосі, члена Римського клубу і просто мецената Богдана Гаврилишина своїм. Це й не дивно, адже він тривалий час жив і працював у Канаді, Індії, Швейцарії і чимало зробив для цих країн. Утім, як наголошує сам Богдан Дмитрович, незважаючи на те, що фактично є людиною світу, душею він із своєю батьківщиною — Україною. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Мирослав Попович: Європа живе в атмосфері опортунізму, тобто співпрацює з бандитами

Мирослав ПоповичМирослав Попович, відомий український філософ та академік НАНУ, про те, як відродити Донбас та любов місцевого населення до України

Еспресо.TV продовжує серію публікацій, присвячену темі патріотичного виховання та патріотизму взагалі в світлі подій на Майдані, анексії Криму та війни з Росією на Донбасі. Минулого разу свої рецепти виховання патріотизму давав Вадим Скуратівський, відомий історик та публіцист та В’ячеслав Брюховецький, почесний президент університету Києво-Могилянська академія.

Цього разу журналісти Еспресо.TV поговорили з учасником Ініціативної групи “Першого грудня” Мирославом Поповичем, директором Інституту філософії НАН України.  Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Євген Сверстюк про мобілізацію українських інтелектуалів: «Кожен має оголосити воєнний стан у своїй душі»

p1030117Українським інтелектуалам дуже складно боротися з російською пропагандою, бо вона ґрунтується не на інтелекті, а на брехні. Таку думку висловив відомий філософ, письменник, дисидент, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» Євген Сверстюк під час своєї лекції «Один в полі воїн: де проходить український інтелектуальний фронт» у Національному музеї «Тюрма на Лонцького» в рамках Форуму видавців у Львові.

Євген Сверстюк переконаний, що досягнення Росії в пропаганді не є інтелектуальним продуктом, тому українським інтелектуалам боротися проти неї практично неможливо: «Це не робота інтелекту, а найдешевший спосіб обдурювати людей. Якщо говорити про роботу інтелекту — то це здатність прораховувати кроки наперед і розуміти, що брехня має короткі ноги і не може бути фундаментом. А в російській пропаганді взагалі немає орієнтації на фундамент правди, тому для українських інтелектуалів це як розв’язування задачі без елементарних даних, а тільки припущення». Продовження

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Закони Порошенка по Донбасу є вимушеним кроком – Скуратівський

Вадим СкуратівськийНадання особливого статусу для Донбасу є свідченням того, що Україна сьогодні не в змозі вести щоденну війну з російськими військами.

Про це у коментарі Gazeta.ua сказав культуролог, учасник групи “Першого грудня” Вадим Скуратівський.

“Іншого виходу, на превеликий жаль, в цій ситуації немає. Тому що Україна не в змозі стаціонарно вести війну за 80 мільйонів гривень щодня. І треба якимось чином виходити з цієї ситуації, принаймні на рівні риторики”, – зазначив науковець. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Зустріч з Б.Гаврилишиним: “Збереження ідентичності в умовах глобалізації та роль молоді в майбутньому України”

Богдан ГаврилишинКнигарня “Є” запрошує 18 вересня на зустріч з Богданом Гаврилишиним, що виступить з лекцією на тему: “Збереження ідентичності в умовах глобалізації та роль молоді в майбутньому України”.

Початок — о 18.00 

Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Потреба молитви, але не тільки


Любомир Гузар / Александр Чекменев, ФокусЗа останній вже майже рік наш нарід молився.

Віруючі люди радо і з переконання, переймали заклики своїх Церков чи релігійних організацій і молилися. Не перестали молитись і сьогодні.

Церкви та релігійні організації не перестали молитись, закликати до молитви і навіть до покаянних практик такі як піст. Вони при різних нагодах дальше моляться і закликають до щирої молитви.

Це свідчить, що наш нарід, який в своїй більшості складається із віруючих людей щиро переконані, що в тих обставинах в яких ми сьогодні знайшлися є конечним спілкування з Господом Богом, бо саме цим є молитва. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Група Першого грудня закликала кожного українця мобілізуватися в умовах війни

Нині кожен на своєму місці має почуватися мобілізованим і віддавати свої сили на потреби війни. Про це йдеться у зверненні групи «Першого грудня», яку виголосив письменник, дисидент Євген Сверстюк.

«Зрадою і нікчемністю є безпечні розваги тих, чиї однолітки щоденно кладуть голови за незалежність України. Тільки мобілізація усіх сил нації створить рішучий опір ворогові», — наголошують у групі. Продовження

Опубліковано у Новини | Теґи: , | Коментування вимкнено

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» про загальну мобілізацію

На Україну пішли російські танки, прикриті підступною брехнею про захист населення від фашизму і так далі. Україна сьогодні в пожежах і в крові. Російські окупанти воюють на українській землі.

Минає 75 років, коли в тому ж Кремлі підписано секретні документи про початок Другої світової війни. Продовження

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено

Євген Сверстюк на Форумі видавців говоритиме про мобілізацію інтелектуалів

Один в полі воїн: відомий інтелектуал, дисидент, який один на один боровся проти тоталітарної системи розмірковуватиме про роль інтелектуалів в умовах війни. Чи достатньо ми реагуємо на події в Україні? Запрошуємо на розмову із учасником Ініціативної групи “Першого грудня” Євгеном Сверстюком у п’ятницю ввечері на Форумі видавців.

sverstjuk2_jp Продовження

Опубліковано у Новини | Теґи: | Коментування вимкнено

Євген Сверстюк: Росія ніколи так низько не падала, як її опустив цей “царьок” Путін

Письменник, член ініціативи «Першого грудня» Євген Сверстюк на Громадському 08.09.14

Джерело youtube

Додано 11.09.2014

Опубліковано у Новини | Коментування вимкнено