Відомі інтелектуали, учасники групи «Першого грудня», створеної в річницю референдуму за незалежність України, проведуть Національний круглий стіл і представлять підготовлений ними документ «Хартія вільної людини».
8 грудня відбудеться Національний круглий стіл, скликаний ініціативною групою «Першого грудня», де її учасники представлять «Хартію вільної людини». Провівши серію розмов з мистецькими, громадськими, науковими діячами, представниками бізнесу та медіа, в тому числі на місцевому рівні в різних регіонах країни, відомі суспільні діячі, що входять до групи, написали цей документ.
Заява Ініціативної групи «Першого грудня» з приводу парламентських виборів 2012 року
Київ, 28 листопада 2012 року
Вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 року потребують чесної і спокійної оцінки.
За результатами голосування ми насамперед відчуваємо зміцнілу надію на здорові сили у нашому суспільстві — ті сили, які не залишилися байдужими, не продали свої голоси і в багатьох гострих ситуаціях не допустили у парламент відвертих шахраїв. В Україні є і національний, і демократичний дух, і його сили переважають.
Розмова з учасником ініціативи «Першого грудня» В’ячеславом Брюховецьким у передачі «Гра в слова і не тільки».
В’ячеслав Брюховецький: “Я переконаний, що через три роки Україну чекає велике потрясіння, яке будуть робити молоді”
Віталій Гайдукевич: Будемо говорити про справи українські, справи важкі, до певної міри справи світоглядні та філософські, але і день сьогодні тому сприяє, та і гість наш сьогоднішній, безумовно, може говорити про такі речі фахово й авторитетно.
Ірина Славінська: І у нас сьогодні в гостях, як ви бачите, пан Брюховецький – почесний президент “могилянки” (Національної Києво-Могилянської Академії). І ми сьогодні будемо говорити не тільки про університетські та студентські питання, хоча до них ми теж звернемось, але почнемо, напевно, з теми, яку задає сьогоднішній день, 24 листопада – День пам’яті жертв голодомору. І ми, коли готувались до цього ефіру, згадали про те, що у публічному дискурсі в останні роки часто повторюється думка про те, що репресії 30-их, плюс Голодомор, який відбувся в 1932-33 роках – це дуже потужна психологічна травма така, історична травма, яка досі луною відгукується на наступних поколіннях. І ви як людина, яка багато працює з молодими людьми, власне, зі студентами, чи бачите ви відгомони цієї травми? Чи, може, за останній, 21-ий рік незалежності, щось змінилося і симптоматика, скажімо, якось помінялася?
Віталій Гайдукевич: Або причини змінилися?..
В’ячеслав Брюховецький, почесний президент Національного університету “Києво-Могилянська Академія”: Ну, ви розумієте, тут питання не тільки у психологічній травмі. Якраз, якщо говорити про психологічну травму, то більшість із мого покоління взагалі не знала про Голодомор, про репресії. Голодомор для мене… Ну, власне, не Голодомор, але коли я приїздив до баби, то там висів на горищі мішок із сухарями. Це справді було. І коли я питав: “А навіщо?” – казала: “А якщо буде голод?” Що уявлялось? Ну, який голод? Продовження →
На заре христианства один из отцов церкви Тертуллиан сказал: «Христианами не рождаются, а становятся». Когда православную или греко-католическую литургию слушали не в храме, среди золота риз и роскошных окладов, а в советском политическом лагере, это была неслыханная нищета, но и неслыханная духовная свобода, сосредоточение на самой доцерковной сути христианства.
Сегодня, в полной свободе вероисповедания многие наши сограждане нарушают древний библейский запрет, сотворяя себе кумиры. Кумир здесь – не просто произведение языческой религиозной пластики, божок из дерева, камня или металла. Кумир – это материализация кощунственной идеи о божестве, которым можно манипулировать. Это мудрое и точное замечание искреннего и доброго христианина Сергея Сергеевича Аверинцева прямо поясняет и некоторые аспекты нашей, украинской жизни. Нам плохо. Такое самоощущение превалирует в оценках общественной ситуации в Украине. Многочисленные авторы этих публикаций и телевизионных интервью внушают растерявшемуся украинскому гражданину уверенность в приближающейся тьме. Всепоглощающей и абсолютной тьме, выйти из которой невозможно. Совсем недавно мой лагерный товарищ, человек глубокого интеллекта и очевидного мужества, в телевизионном интервью жестко утверждал, что Украина переживает резкое падение уровня культуры. Так ли это? Каждый вечер сотни именитых и малоизвестных театральных групп играют серьёзные спектакли, тысячи украинских граждан в магазинах и на книжных рынках покупают литературу, прежде невозможную, художественную, историческую… Молодые люди в метро и автобусах читают книги на иностранных языках. Почти во всех областных центрах обыденными стали концерты классической музыки. Продовження →
Дирижерские палочки великих маэстро после их смерти хранят в музейных витринах. Завещает ли наш современник маэстро Чечетов свою руку для пластинации?
Именно так я представляю себе будущий «законодательный музей» демократической европейской Украины в году, к примеру, в 2112-ом, с фотографиями, оцифрованными голосами, первыми символами украинской государственности конца ХХ века и, что очень важно, с отдельно взятой рукой великого маэстро законодательной дирижерской техники. В полном смысле «руководящей рукой».
Нечто подобное, законодательно экзотическое, было и в давние времена великого Рима. Так, наш далекий предшественник, властвовавший две тысячи лет тому назад, ничтожный и порочный император Гай Калигула ввел в качестве консула в законодательное собрание своего коня. Римский сенат вытерпел, не самораспустился, продолжал работать… Ну, скажите, чем не аналогия? И вправду, добротно дрессированная лошадь и сегодня вполне сможет служить в Украине законодателем, копытом реагируя на взмах руки парламентского дирижера. Не умеет читать законодательные проекты? Не обучена человеческой грамоте? Не беда, в среде законодателей нашей молодой страны случалось и такое. Вот и среди нынешних, победивших в выборах в 2012 году, я знаю как минимум двух, пишущих с многочисленными грамматическими ошибками. И ничего – оба доктора всяческих наук. Продовження →
Сьогодні нас збирає скорботна пам’ять – біль людської пам’яті. Той рятівний біль не затихає. Приглушений спершу, він прокинеться через півсторіччя і волатиме до неба. І головне, та пам’ять переходить у свідомість і сумлінні чужих вільних людей, які мають дар відчуття правди і обов’язок совісті.
Здавалося б, яке діло американським інтелектуалам Джеймсу Мейсу чи Роберту Конквесту до трагедії в невідомій їм Україні? Але людяність споріднює дітей Землі.
Брутальне зневаження українців і нищення народу вражало і жахало іноземців.
З мільйонів людських жертв Голодомору мені особливо запам’яталася мати з Полтавщини, яка одягла у вишиванки своїх трьох дітей, сама одяглась і замкнула двері від чорного світу.
Так їх і знайшли чотирьох урочисто одягнених, мертвих. Продовження →
Відповідь учасника ініціативи «Першого грудня» Євгена Сверстюка на питання “Що робити українцям чиї права повністю ущемлені в східно-південних регіонах України?” під час “Підсумків дня” на 5 каналі.
Евгений Сверстюк не нуждается в представлениях. Диссидент, правозащитник, литератор. Он в свои 83 продолжает отстаивать принципы, борьбе за которые посвятил всю жизнь. Глядя на этого мощного старика понимаешь, что время не властно над духом. Его мысль ясна, ум подвижен, а слова убедительны.
В самом начале беседы пан Сверстюк желая меня приободрить сказал, чтобы я не боялся критиковать. Я ответил, что критиковать мне его не за что, и это правда.
Скажу больше, на мой взгляд сегодня Евгений Сверстюк актуален. Актуален хотя бы потому, что на фоне нынешних элитных революционеров, самих организующих на себя гонения и самих же их доблестно пережидающих на заграничных курортах, он демонстрирует другой – высокий – стандарт гражданского отпора.
Таких не любят. Своей цельностью, «настоящестью» Сверстюк выглядит немым укором нашему веку торжествующего пиара.
Не жалует таких как он и государство. Упрямые, как гвозди, твердые, как камни, своей твердостью они способны сломать жернова любой репрессивной машины. Но именно на таких камнях строят здание национальной Свободы.
В общем, как вы уже поняли, я не думал о критике, моей целью было разобраться в трудных вопросах, внятных ответов на которые пока никто не дал ни на Западе, ни на Востоке Украины. Собственно, это интервью – попытка поиска решений наших общих проблем. Надеюсь, что-то нам с паном Сверстюком удалось. Продовження →
Якщо ми думаємо, що хтось нам щось дасть, то ми себе обманюємо. Наша майбутність є в наших руках.
Знання – то не є мудрість
Навіть діти сьогодні знають про те, що, скажімо, моє покоління – не кажу вже про попередні покоління – навіть не мріяло, що можна щось таке знати. Маємо зараз величезне знання. Але, бачите, знання – то не є мудрість. І трудність є в тому, що молода людина, дитина чи юнак, не знає, що з тим знанням зробити. Бо знання саме в собі – то не є мудрість. Знання – то є підстава, яку треба використовувати на користь себе, на користь других. Продовження →
Учасник ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Маринович привіз до Полтави лекцію, як перетворити наш фатум на шанс.
Він переконаний, що вихід для майбутнього України нам підказує сама природа.
Сьогодні Мирослав Маринович, дисидент та правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету, один із засновників Української Гельсінської групи прочитав лекцію для полтавських студентів та викладачів. Ось 10 тез, які озвучив Мирослав Маринович. Продовження →
Мирослав Маринович, дисидент та правозахисник, один із засновників Української Гельсінської групи, учасник ініціативної групи «Першого грудня» прочитав лекцію для полтавських студентів та викладачів.
Сьогодні він розповів про те, як побачити за нашими прикрими обставинами шанс та надію.
— Україна має величезний потенціал, який вона не усвідомлює. Наше багатство регіональне, яке до цього було нашим фатумом, насправді воно є нашим благословенням.
Мирослав Маринович переконаний, що треба змінити не лише спосіб життя, а й власне бачення. Він вважає, що розколу народу, про який говорять, насправді немає, бо розкол – це відсутність спілкування, а не багатоманіття. Натомість єдність полягає саме у багатоманітності. Продовження →
У сучасної Комуністичної партії України та ВО “Свобода” немає нічого ідеологічного. Про це заявив під час круглого столу Мирослав Попович, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, член ініціативної групи “Першого грудня”.
“Наші політичні партії не орієнтовані на якусь політичну мету. Вони орієнтовані на владу, – говорить він. – Це те, що вони взяли з марксистсько-ленінської ідеології. Адже йдеться про владу завжди для того, щоб щось зробити. От цього в нас ще немає в достатній якості”.
Саме це, на думку філософа, стосується партій “Свобода” й КПУ. “Я не знаю, що таке ідеологія сучасних комуністів. Крім портрета Лєніна, там нічого ідеологічного немає. Те ж саме я б сказав і про ідеологію “Свободи”. Я пізнаю вже портрети і Бандери, і Коновальця, і всіх інших людей, яких можна оцінювати по-різному. Це справа істориків. А що сьогодні береться за основу цієї ідеології. Я боюся, що знову ж таки буде щось схоже на КПСС, тільки з зовсім іншими кольорами”, – зауважив Попович. Продовження →
Більше як десять років тому мені трапилося таке. Я працював у своїй кімнаті, коли до мене зайшов один знайомий. З першої миті я спостеріг його велику стурбованість. І справді, коли ми привіталися, він почав розповідати про свої проблеми, яких було чимало: особисті, родинні, господарські, громадські… Здавалося, усе, з чого складається нормальне людське життя, в якийсь спосіб у нього було захитане.
Слухаючи його розповідь, я сам почав хвилюватися і думати, як би міг йому допомогти. А ж тут, несподівано для мене, він випростався і заявив: “Єдиний розв’язок для мене – це балотуватися в депутати до Верховної Ради”.
Він мовив це цілком серйозно, не жартома. Я був шокований, не знав, що сказати, а він з якимсь інакшим виразом обличчя встав, попрощався і пішов. Не знаю, балотувався він в депутати чи ні, але до мене вже не повернувся.
Сьогодні все ще переживаємо час виборів і чуємо безліч розмов про депутатів. Може, тому вищезгадана подія так чітко постала у моїй пам’яті. Це спонукало мене замислитися: якими я, властиво, хотів би бачити депутатів Верховної Ради України?
Правдоподібно, моя відповідь представлятиме вимріяну, ідеалізовану постать, але, як кажуть в народі, без мрій не можна жити. Продовження →
Про це у коментарі Gazeta.ua сказав філософ, громадський діяч, один із учасників ініціативи «Першого грудня» Мирослав Попович.
Він наголосив, що мовна ситуація після формування нового парламенту змінитися може, але для цього потрібні значні фінансові витрати. «Реалізація мовної програми — це дуже дорога і довга річ. Тому її реалізація буде залежати від того, якою буде країна. Всі політики багато про що говорять і багато чого обіцяють, та, думаю, що матеріальних можливостей для її реалізації буде різко менше, ніж сьогодні обіцянок», — переконаний він.
Попович наголосив, що «мовне» питання піднімали перед виборами завжди і будуть це політики продовжуватимуть це робити, доки остаточно не нормалізують це питання на державному рівні. Продовження →
30 жовтня в УКУ відкрили новий навчальний рік на програмі з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління. Інавгураційну лекцію про лідерство і цінності в сучасному суспільстві з нагоди нового навчального року прочитав проректор УКУ, учасник ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Маринович.
Цього року на програмі навчатимуться 25 представників неурядових організацій з Києва, Харкова, Криму, Львова та інших міст України.
На думку Мирослава Мариновича, сьогодні у свідомості більшості людей бути лідером – означає бути «альфа-самцем». «Однак у християнстві ми розуміємо лідерство передусім як служіння людині, яке є не ідеологією, а тихим непомітним людинолюбством, що часто не декларується», – розповів проректор УКУ. Служіння, за словами правозахисника, часто десонує із власним «я». Тому Мирослав Маринович радить жити так, щоб творити гармонію між особистим та суспільним. Продовження →
Пропонуємо до вашої уваги розмову учасників ініціативної групи «Першого грудня» на тему «Що означає сьогодні дня нас вільне слово та вільний вибір», що відбулася у вересні 2012 року в рамках 19-го Форуму видавців у Львові.
Влада зараз на підйомі. Їй здається, що всі її політтехнологічні, силові прийоми, маніпуляції є успішними. Таку думку у новому номері журналу «Країна» висловив віце-ректор Українського католицького університету у Львові, учасник ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Маринович.
«Усі беззаконня, з її точки зору, є нормальними, і саме так треба діяти. Влада далі гнутиме цю лінію. Вибори не спонукатимуть до переосмислення. Мені передали фразу одного з «регіоналів»: «Мы не можем отдать власть, потому что нас убьют». У них таке завдання — не віддати владу за будь-яку ціну», — зауважив він. Продовження →
Голова Асоціації психіатрів України, відомий правозахисник Семен Глузман вважає, що психологія українських виборців змінюється, хоча більшість рядових українців мало поінформовані про реалії політики і голосують за тих, хто пропонує прості рішення. Прихід у парламент націоналістів і чергову появу там комуністів він називає очікуваним наслідком «розчарування у всіх». Це відповідь на дії влади – і теперішньої, і попередньої. Тому влада, яка уявила себе «абсолютним господарем» України, має змінити свою поведінку.
Виборець починає розуміти, коли його дурять
– Несподівано багато на цих виборах набирають націоналісти. З іншого боку, все ще багато людей голосує за комуністів. Чим це можна пояснити – з одного боку, радикалізація настроїв, а з іншого – якась ностальгія за радянським минулим?
– Звичайно, мені як нормальній людині це не дуже приємно. Але це було очікувано. Я розумію, чому це відбувається. Це наслідок розчарування у всіх. На жаль, про це майже ніхто не говорить, але багато в чому винен президент Ющенко. Він замість того, аби стати механізмом об’єднання України в одне ціле, зробив зовсім протилежне. Чого він хотів – це інше питання. Але внаслідок абсолютної безграмотності і невміння думати маємо сьогодні таку радикалізацію. Продовження →
Я так привык к ним. Ко всем. К мужчинам и женщинам, к натуралам и геям, к блондинам и брюнеткам, к словоохотливым и молчунам. Я знаю заранее все их слова, все мысли по поводу и без повода, их пищевые и иныепристрастия. Я знаю их так хорошо, что никогда не смотрю их интервью, их дуэли у Шустера, их зажигательные выступления на митингах. Я знаю даже тех, кого никогда не видел, поскольку они никогда не появлялись там, где работают, где получают мои, налогоплательщика деньги.
Они уходят. Не попрощавшись со мною, не дав мне каких-либо жизненно важных советов, так и не научив меня жить правильно, успешно.Лето-осень-зима-весна. И опять лето. Извечный цикл жизни. И они, эти дамы и господа, цикл жизни. Неэффективной политической жизни неэффективной законодательной власти неэффективной страны. Нет, я не буду грустить. Моя индивидуальная жизнь и прежде никак не пересекалась с их переполненной эмоциями и возможностями жизнью. Я сумею быстро и безболезненно забыть их лица, тем более, что подавляющее число из них я и прежде не знал в лицо.
Они, уходящие, столь же далеки от меня, как и я от них. Разные вселенные, разные планеты, совершенно разные жизни – но одна страна. И в ней они и я, совершенно чужие, не встречающиеся ни в метро, ни в автобусе, ни в супермаркете. Продовження →
На Україну чекає сумне майбутнє через швидку поляризацію суспільства та посилення радикальних проявів. Про це під час круглого столу сказав член Ініціативної групи “Першого грудня”, професор Мирослав Попович.
“Я боюсь, що нас чекає сумне майбутнє, судячи з даних, які ми зараз маємо. Зараз йде швидка поляризація суспільства, посилення радикальних поглядів. Дуже сумнівно, що Партія регіонів буде спроможна на мирну співпрацю з опозицією, а без цієї співпраці неможливо говорити про розв’язання головних проблем України. Ці проблеми будуть лише загострюватися у майбутньому. І все це знову “вилізе” на президентських виборах”, – сказав він.
Він погоджується з тим, що Партія регіонів сформує нову парламентську більшість.
Професор вважає, що перевага у наступному парламенті “регіоналами” буде значною мірою досягнута через тушки, які пройдуть як безпартійні. Продовження →
Відомі інтелектуали, учасники групи «Першого грудня», створеної в річницю референдуму за незалежність України, проведуть Національний круглий стіл і представлять підготовлений ними документ «Хартія вільної людини».
