Меморандум учасників Круглого столу «Світла країна – у темні часи», зініційованого Групою «Першого грудня»

Харків, 29 жовтня 2026 року

Учасники круглого столу «Світла країна – у темні часи» у Харкові
  1. Воїни ЗСУ, які захищають нашу землю, і вся Україна сьогодні бореться з кремлівською Темрявою, яка прагне нас цілковито поглинути. Тому ми маємо моральне право назвати Україну «світлою країною». Ті учасники нашого Круглого столу, що приїхали в Харків з інших міст, зробили це передусім для того, щоб виявити солідарність із мужніми харків’янами. Проте насправді сталося так, гості приїхали, щоб набратися в харків’ян духовної сили. І саме тепле приязне світло променювало з їхніх очей. 
  2. Утім, назваючи Україну «світлою країною», ми, на жаль, маємо моральне право зробити ще один висновок: нам доводиться жити у темні часи. Нинішні політики у світі стали слабкими, бо вони відому дилему «безпека супроти цінностей» почали вирішувати за рахунок цінностей. Отож Україна сьогодні є потужним набатом, який сигналізує світові про потребу знову відновити ціннісну матрицю. 
  3. Водночас цей український голос – попри дивовижну стійкість і самопожертву українців – все-таки часом звучить надто хрипко. Чому? Бо чи може Україна переконливо свідчити про потребу цінностей, якщо навіть у час війни в наших елітах трапляються випадки ну просто огидної корупції й розкрадання суспільного майна, які суттєво знецінюють моральний капітал захисників нашої держави? Вочевидь, ні. Тож завдання України рішуче позбутися корупційного суспільного договору стає необхідною передумовою нашого успіху.
  4. Українська держава є цінністю, яка є передумовою гарантування багатьох інших цінностей українців. Тому захист України є не лише конституційним обов’язком, а й нашим свідомим громадянським, моральним і світоглядним вибором.
  5. Українське суспільство потребує усвідомленої та дієвої солідарності, без якої неможливо перемогти у війні й зберегти незалежну державу. Бути разом не означає бути однаковими: це передбачає визнання множинності українського досвіду, повагу до чужого болю, взаємну турботу та дієвість. Наші спільні зусилля мають спиратися на підтримку армії, захист незалежності й політичної суб’єктності України, готовність розраховувати на власні сили та будувати спільне майбутнє.
  6. Водночас солідарність має принципові межі. Ми не можемо бути разом із тими, хто заперечує право України на існування; не можемо вимагати мовчання постраждалих заради репутації держави чи окремих інституцій, перетворювати патріотизм на імунітет від відповідальності, а відмінність досвіду – на підставу для виключення людини зі спільноти. Не можна вимагати від громадян відмови від свободи, права на незгоду й контролю над владою в обмін на безпеку. Бути разом – це солідарність вільних людей, які здатні витримувати незгоду, захищати людську гідність і розуміти, що збереження незалежної України – наша спільна відповідальність.
  7. Україна потребує значних зусиль у розбудові держави, для чого необхідно не лише завершити реформу державного управління, а й залучити на державну службу тисячі професійних, порядних, патріотичних людей. Сьогодні це неможливо — стають на заваді недовіра до органів державної влади загалом та до роботодавців зокрема; низькі зарплати переважної більшості державних службовців; негативний суспільний імідж; культура нагляду правоохоронних органів, що стимулює ухилення від ухвалення рішень; неможливість професійного зростання та тотальна залежність від політичних рішень, а також, не в останню чергу, обмеження прав державних службовців і членів їхніх родин. Попри традиційне негативне ставлення до державної служби, створене століттями бездержавності, коли держава була чужа й окупаційна, — сьогодні ми мусимо змінити цю ситуацію, інакше занепад якості державного управління та брак кваліфікованих відданих людей можуть стати на заваді перемозі та відновленню України.
  8. Це війна на виснаження. Щоб не виснажитись раніше ворога, ми маємо знову згуртуватися, як на початку повномасштабного вторгнення, повірити в перемогу і мобілізовувати всі ресурси. Ми всі маємо поділитися на тих, хто воює, і тих, хто їм допомагає як може.
  9. Нове єднання суспільства для відсічі агресії можливе тільки в парадигмі свободи: коли військові мотивовані захищати країну, коли волонтери можуть вільно й оперативно допомагати силам оборони і цивільним, коли бізнес може заробляти та інвестувати в перемогу, коли і приватні, і державні підприємства на чесній конкурентній основі можуть отримувати держзамовлення і працювати на оборону, коли держслужбовці не бояться ухвалювати рішення, коли є незалежний суд і система правосуддя працює за принципом верховенства права, коли правоохоронні органи не займаються тиском, репресіями і корупцією, а виконують функції, які їм належать.
Опубліковано у Головне меню, Національний круглий стіл, Новини, Програмні документи | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.