Група «Першого грудня» звернулася з листом до очільників християнських Церков України із пропозицією нового тісного діалогу

«Сьогодні ми, ідейні спадкоємці засновників цієї Групи, звертаємося до Вас як до духовних спадкоємців згаданих церковних лідерів України. 13 грудня 2026 року мине 15 років з часу заснування нашої Групи, й наближення цієї дати спонукає нас замислитися над тим, чи достатньою мірою виконує Група взяте на себе тоді зобов’язання, зокрема, сприяти “формуванню критичної маси громадян, які здатні жити у свободі та правді, брати відповідальність за свої вчинки й утверджувати моральну політику та спільне благо”», — ідеться у тексті.

Повний текст листа:

Головуючому у ВРЦіРО, Голові Духовного управління мусульман України, Верховному муфтію України Пану Ахмедові Таміму

Високоповажним предстоятелям і керівникам Церков та релігійних організацій

21 січня 2026 року

Вельмишановні духовні лідери!

У своєму зверненні від 1 грудня 2011 року тодішні предстоятелі трьох Церков України спрямували свій «заклик до тих, хто має авторитет і повагу людей, мудрість та життєвий досвід: об’єднаймо свої зусилля для служіння українському народу! Разом ми зможемо сформувати активну і плідну громадську позицію щодо визначних питань суспільного життя» .

Наша Ініціативна група «Першого грудня» саме й постала як відгук на це звернення.

Сьогодні ми, ідейні спадкоємці засновників цієї Групи, звертаємося до Вас як до духовних спадкоємців згаданих церковних лідерів України. 13 грудня 2026 року мине 15 років з часу заснування нашої Групи, й наближення цієї дати спонукає нас замислитися над тим, чи достатньою мірою виконує Група взяте на себе тоді зобов’язання, зокрема, сприяти «формуванню критичної маси громадян, які здатні жити у свободі та правді, брати відповідальність за свої вчинки й утверджувати моральну політику та спільне благо» .

Як видно з процитованої «Декларації» Групи, її засновники ще тоді усвідомлювали, що вони «не єдині у своєму прагненні сприяти оздоровленню українського суспільства», а тому й солідаризувалися з зусиллями Церков та релігійних організацій України. Мозаїчна палітра релігійних вірувань наших громадян вочевидь визначає й мозаїчність підходів до вирішення цього головного завдання. Для всіх нас знайдеться в цьому своє місце і своя роль.

Ми вже давно відчували потребу освіжити наші контакти з керівниками Церков та релігійних громад України і вдячні Блаженнійшому Епіфанію, митрополиту Київському і всієї України, доктору богослов’я, ректору Київської православної богословської академії,  Блаженнійшому Святославу, Отцю і главі Української греко-католицької церкви, Верховному Архієпископу Києво-Галицькому, Владиці Віталію, єпископу Києво-Житомирської римо-католицької церкви в Україні, Єпископу Валерію, Главі Всеукраїнського Союзу церков Євангельських християн Баптистів (ВСЦ ЄХБ)  за готовність зустрітися з нами 21 січня 2026 року в Києві. Цей лист є лише вступними міркуваннями до такої розмови, і в ньому ми хотіли б солідаризуватися з закликами, що прозвучали у зверненні ВРЦіРО від 16 листопада 2025 року до народу України та органів державної влади, зокрема з Вашим висновком:

«Людина – насамперед духовна істота. Її зовнішні успіхи чи поразки є наслідком доброго чи хибного духовного життя. Це є справедливим і для всього суспільства. Тому не будемо шукати винних зовні – головна причина негараздів прихована в нас самих, в духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство» .

Тут ми бачимо повну суголосність із висновком Ваших попередників, що «першоджерело суспільних негараздів – не матеріальна, а духовна убогість!», а також із висновком засновників нашої Групи, що «всі виразки нашого суспільства є лише проєкціями головної проблеми — замулення нашого духу». Той самий висновок прозвучав і в нашому зверненні від 19 вересня 2025 року «Іще одна осторога»:

«На жаль, …феномену жертовності частини суспільства протистоять феномени зловживань, зневіри, злодійства, безчестя та значної байдужості до майбутнього. […] Сьогодні в українському суспільстві важко знайти сферу, яка б не зазнала описаної порчі. Вона проявляється по-різному, але причина – одна: нехтування морально-етичними цінностями задля особистих чи кланових інтересів»4.

Втім така суголосність не веде автоматично до вирішення проблеми, оскільки, на нашу думку, цьому суперечать два чинники. По-перше, в нашій країні досі діяло «вибіркове правосуддя», яке виводило «своїх» порушників закону з-під дії верховенства права. А відтак значна частина українських політичних еліт сприймала таку систему як належну й не бачила потреби міняти її. Ось чому і Ваші, і наші заклики до керівних еліт щодо потреби пошанування верховенства права і життя в моральній чистоті наче повисали в повітрі. Хай там як, ми все ж таки вдячні Вам за згадане Ваше звернення щодо небезпеки корупції й цілковито солідаризуємося з тою осторогою, яку Ви спрямували передусім до керівних еліт.

Втім, на нашу думку, є й інший чинник. З досвіду нашої праці з суспільством ми знаємо, що при згадці про корупцію чимало людей переконано показують пальцем угору, звинувачуючи в усьому саме ці керівні еліти. Проте у своїх зверненнях ми не раз роз’яснювали, що «лік від неї [згаданої вище моральної порчі] один і той самий: свідоме, рішуче, а то й героїчне утвердження цінностей у суспільному, а значить – і у приватному житті. Але починати треба з себе. Не з Іншого. І це стосується кожної і кожного з нас – як звичайних громадян, так і тих, хто отримав мандат репрезентувати нас» .

Інакше кажучи, багатьом людям важко усвідомити, що їхній «маленький» корупційний гріх таки має значення. Що розлога й видима крона корупції нагорі живиться мільйонами маленьких і невидимих корінців унизу. А в результаті увесь національний стовбур згори донизу суттєво просякнутий негідним корупційним «суспільним договором».

Ми просимо вас допомогти нам переконувати суспільство в цьому. Ми закликаємо вас мобілізувати священнослужителів своїх релігійних громад на тривалу, прицільну, послідовну й потужну душпастирську працю зі своїми вірними. Проблема корупції не має ні конфесійної, ні релігійної прив’язки, оскільки моральна деградація є питомою для людини як такої. Державні закони справді можуть підтримувати належний рівень суспільної моралі, але зробити людину праведною вони не можуть.

Мало того – ми переконані, що протистояння корупції та іншим дефектам нашого життя полягає не тільки й не стільки у «боротьбі», скільки насамперед у духовній, освітній, виховній та культурній масовій нашій щоденній роботі.

Тому за вирішення цієї задавненої суспільної недуги маємо взятися всі разом – і урядовці, і громадянське суспільство, й усі Церкви та релігійні організації.  

В надії на подальшу плідну співпрацю,

Члени Ініціативної Групи «Першого грудня»: Ольга Айвазовська, Олександра Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Мирослав Маринович, Олександра Матвійчук, Ярослав Яцків

Опубліковано у Публікації. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.