Ініціативна група «Першого грудня»

Від влади — повна прозорість дій і рішень, широке інформування суспільства, системна протидія корупції, від суспільства — зречення від популізму і патерналізму та взяття на себе частку відповідальності за стан справ у державі. Такі основні засади, на які має спиратись бажаний суспільний договір в Україні, окреслила Ініціативна група «Першого грудня».

Програмний документ Групи «Слово про свободу та відповідальність», підготовлене В’ячеславом Брюховецьким, Богданом Гаврилишиним, кардиналом Любомиром Гузаром, Іваном Дзюбою, Євгеном Захаровим, Мирославом Мариновичем, Володимиром Панченком, Мирославом Поповичем, Вадимом Скуратівським, Юрієм Щербаком та Ігорем Юхновським презентували Мирослав Маринович та Євген Захаров 13 листопада 2015 року у Національному університеті імені Тараса Шевченка у Києві.

Євген Захаров, Мирослав Маринович, Володимир Бугров

Продовження →

Євген Сверстюк дуже точно сформулював одну з найсуттєвіших характеристик радянського і пострадянського стану нашого суспільства: втрата сенсу слів. Ідеться про девальвацію слів і понять, про фальш, що стала віддзеркаленням суті тоталітарного режиму і, на жаль, знайшла продовження в Україні олігархічній.

Наше звернення про свободу та відповідальність присвячуємо Євгену Сверстюку та адресуємо це звернення всій країні: пройдене нами всіма і те, що переживаємо зараз, має повернути значення слів, які вкладаємо в Україну.

Продовження →

Продовження →

Звернення

Ініціативної групи «Першого грудня» до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у зв’язку із загрозами, пов’язаними з ситуацією, що склалася з перейменуванням Кіровограда

В Україні відбувається декомунізація, яка, зокрема, полягає у відмові від старих комуністичних назв у топоніміці. Але окремі політичні сили намагаються скористатися перейменуванням для повернення імперських назв. Переконані, що вслід за декомунізацією має йти деколонізація, тож використання назв, які свідчать про колоніальний статус України є неприпустимим і неприйнятним.

Чи не найбільш загрозливою і знаковою є ситуація зі спробою повернути назву Єлисаветград місту Кіровограду, одному з обласних центрів України.

Продовження →

89 років тому, 19 жовтня 1926 року, у містечку Коропець на Тернопільщині народився Богдан Гаврилишин. Богдан Дмитрович іще 1943 року поїхав з України. За цей час він пройшов шлях від табору для переміщених осіб до визнання у світових колах, викладання у 70 країнах та консультування світових компаній.

З 1988 року  професор Гаврилишин присвячує свою подальшу діяльність Україні. Сьогодні вашій увазі пропонуємо 10 цитат Богдана Гаврилишина, які стосуються основних проблем розвитку сучасного суспільства.

Продовження →

Передаю підслухане в одного громадянина (можливо, одного з багатьох до нього подібних): “Високоповажний пане кандидате! Хочу сердечно подякувати Вам за Ваші подарунки для мене, моєї сім’ї, родини, громади, парафії. Ми всі дуже вдячні за Вашу благодійну зичливість. Але принагідно попереджаю Вас, що, правдоподібно, на виборах за Вас не голосуватиму”.

Можна припустити, що у відповідь на таку усну чи письмову заяву кандидат у депутати зреагував би з обуренням: “Яка нечемність, яка невдячність, яка нечесність!”

Продовження →

Сім років таборів і п’ять років заслання – стільки Мирослав Маринович отримав від радянської влади за те, що був одним із засновників Української Гельсінської групи. Він говорить, що жив за ґратами духовно багатшим, насиченішим життям, аніж зараз. Дисидент і правозахисник, учасник ініціативи “Першого грудня”, віце-ректор Українського католицького університету нещодавно увійшов до трійки головних моральних авторитетів країни за версією журналу “Новое время”. Під час дискусії “Уроки історії” у Львові пан Маринович говорив про головну дилему радянських часів, що стає актуальною знов. Продовження →

У час Холодної війни між світовими потугами, яка була в другій половині минулого століття, українські громади в діаспорі на церковних богослужіннях або навіть за інших нагод часто співали таку молитву:

Боже, вислухай благання,/ Нищить неволя наш край,/ В єдності сила народу,/ Боже, нам єдність подай.

Люд у кайданах, край у руїні,/ Навіть молитись ворог не дасть. /Боже великий, дай Україні/ Силу і славу, волю і власть. Продовження →

Існують теми, які практично ніколи не перестають бути актуальними. Пропоную поміркувати сьогодні над однією з таких тем.

Дуже давно, ще перед народженням Ісуса Христа, жив у стародавній Греції філософ Діоген. Дехто вважав його великим мудрецем, а дехто навіть юродивим. Про Діогена розповідали, що одного гарного сонячного дня він виліз із бочки, в якій жив, і зі свічкою в руках почав ходити базаром і розглядатися, немовби чогось шукав. На філософа звернув увагу цісар Олександр Македонський і запитав, чого той шукає. На те Діоген цілком серйозно відповів: “Шукаю людину”. Продовження →

У народі з’явилися анекдоти про вітчизняні суди.

Коли під час судової розправи підсудному нададуть слово, він повинен починати таким запитанням: “Достойний пане суддя, прохаю мені відразу сказати, скільки я маю вам заплатити за прихильний вирок”, або “Достойний пане суддя, відповідатиму на ваші запитання тільки після того, як ви, поклавши руку на Біблію чи на Конституцію, заявите перед нами всіма, тут зібраними, що видаючи судовий вирок, не приймали хабарів та не слухали наказів влади”.

Гіркий той сміх. У народі довір’я до суддів опускається щоразу нижче. Дехто твердить, що воно вже наблизилося до нуля. Чуємо багато заяв про конечну потребу реформи судової системи. Продовження →