Незалежність дається державі тяжкою кров’ю – Ігор Юхновський

Проголошення незалежності, стосунки з Росією та заборона діяльності Комуністичної партії – своїми спогадами про Україну початку 90-х років з hromadske.tv поділився народний депутат України І–IV скликань, лідер демократичної парламентської опозиції, доктор фізико-математичних наук,  учасник ініціативної групи “Першого грудня” професор Ігор Юхновський.

Ми думали про створення нормальної держави, подібної на інші держави світу. Крім того, ми тоді були дружні до всіх інших держав, включаючи й ту саму Росію.  І мені здавалося, що все йде нормально й ми зможемо цю державу нормально побудувати.

Коли ми почали будувати Україну ще у 1989 році, я завжди говорив, що незалежна Україна фактично існувала вже до 24 серпня 1991 року. Адже ми прийняли декларацію про суверенітет, закон про економічну самостійність України та закон про те, що всі молоді люди мають служити на території України. Фактично цими трьома речами, ми вже побудували державу.


 

Засідання українського парламенту, 1990 Фото: Віталій Шевченко

А тут стався ГКЧП («Серпневий путч» у Москві – спроба державного перевороту в СРСР та спроба усунення від влади президента СРСР Міхаіла Горбачова, самопроголошеною організацією «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС) – ред.) і ми тим скористалися й таким чином проголосили Незалежну Україну.

Нам вдалося проголосити незалежність України конституційною більшістю голосів – це було дуже добре. Нам вдалося провести референдум, а після нього я був глибоко переконаний, що вже ніщо не зможе забрати незалежність України. Але я всім говорив, що незалежність дається державі тяжкою кров’ю. А поки не її пролили, ми довго будемо боротися, мирно боротися, аби вибороти Україну. Це якраз і відбувається протягом всіх цих 24-х років. Тому все йде по програмі.

Тоді в Росії був Єльцин (Борис Єльцин – перший президент Російської Федерації (1991-1999 рр.) – ред.). Це була надзвичайно розумна і толерантна до України людина. Пам’ятаю, коли ми з Кравчуком були у Єльцина за засіданні кабінету міністрів, де деякі міністри Російської Федерації досить різко критикували політику України, а Єльцин, на противагу цьому, був завжди спокійний, він їх зупиняв. Зупиняв і говорив, що Україні треба допомогти. Борис завжди вважав, що Україна є дружня до Росії держава, а Росія – дружня до України.  Думку про те, що Україна не може бути самостійна, Єльцин навіть не допускав.

  

Голова парламентської опозиції «Народна Рада» Ігор Юхновський, 1990 Фото: Віталій Шевченко

Багато було проблем. Не у всіх питаннях я був компетентним задля того, аби сказати, що було першорядним. Я став очолювати аналітично-консультативну раду при кабінеті міністрів, де ми почали досліджувати одну за одною ділянку української економіки, консультувалися з найвидатнішими спеціалістами. Ми докладно проаналізували металургію, електроенергетику, сільське господарство, харчову та лісову промисловості, автомобільні дороги та інші галузі. Ми писали різноманітні збірники, розсилали їх по областях. Ми весь час тяжко працювали на те, щоб будувати державу.

Збройні сили України, не сказати що стояли осторонь, а стояли от поряд. Це була така ділянка, в яку ми, ніби, й не дуже заходили. Перший міністр оборони (Костянтин Морозов – перший міністр оборони України (1991-1993 рр.)  - ред.) був справжнім патріотом України. Наступні міністри оборони мені здавалися також патріотами України, але вся справа полягала в тому, що тодішня система була схильна до великого безпорядку. Справа в тому, що українська армія спершу була незвичайно велика. Не пам’ятаю скільки було у нас в тих Збройних силах, але не менше 600 тисяч чоловік. Крім того ще були різні запаси так званих екстрених військових частин. Тобто є повністю вся амуніція, все готове для майбутньої військової частини, є полковники, які будуть нею командувати. Якщо буде мобілізація, все це моментально розгортається. Але все це виявлялось непотрібним. Таке враження, що ота велика кількість військового майна, потрібного і не потрібного, яке залишилося після Радянського Союзу, поволі розпродувалось. А відсутність військових дій розхолоджувала військове відомство, яке ставало скоріше «діловим» чи «торгівельною організацією», аніж військовим. Воно (військове відомство - ред.)  поволі розпадалося. А остаточно його, безумовно, знищив Янукович.

Президія Верховної Ради була головною у державі, неначе колективним президентом. Вона була чільною організацією Верховної Ради, вирішувала фактично все, призначала кабінет міністрів. У президії нас було 24 чоловіки. «Народна Рада» – була офіційною опозицією.  («Народна рада» – парламентська опозиція у Верховній Раді (1990-1994 рр.), сформувалась із членів Демократичного блоку- ред.). За часів Івашка (Володимир Івашко – голова Верховної Ради УРСР (червень – липень 1990р.) – ред.) і потім за Кравчука, коли він був головою президії, ми вирішували розумно всі державні питання.

  

Володимир Івашко – перший секретар ЦК Компартії України, 1990 р. Фото: Віталій Шевченко

  

Леонід Кравчук – Голова Верховної Ради України, 1990 рФото: Віталій Шевченко

І Президія прийняла постанову про заборону Комуністичної партії (30 серпня 1991 року, Президія Верховної Ради прийняла Указ N 1468-XII – про заборону діяльності Комуністичної партії України – ред.).

Фактично це вже було рішення, підписане головою президії. Верховна Рада, здається, якось це проголосувала, але пізніше через суд їм вдалося повернутися назад. Справа в тому, що у Верховній Раді майже 10 років неперервно існувала комуністична більшість, й ця більшість була незвичайно реакційна. Більшої шкоди Україні, як нанесла комуністична фракція у Верховній Раді, навряд чи хтось міг нанести.

Те, що зараз вдалося заборонити комуністів й одержати Верховну Раду без них, я вважаю найбільшим досягненням Революції гідності.

hromadske.tv

Фотографії з особистого архіву Віталія Шевченка

Опубліковано у Публікації | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.