“Нинішнє політичне середовище треба повністю міняти” — Богдан Гаврилишин

- За 2 роки нарешті рушимо вперед, – каже економіст Богдан Гаврилишин, 88 років. – Ситуація вже трішки покращилась. Отримали транші від Міжнародного валютного фонду. Це зміцнило гривню.
Багато-хто не вірить навіть у саму можливість економічного дива в Україні. Але ж маємо досвід багатьох країн світу, які пройшли шлях успішних змін. При цьому більшість не мала таких величезних ресурсів, які є в Україні. Не мали ці держави й людей з таким рівнем освіти – у нас дуже грамотний народ. Поєднання людського капіталу та природних ресурсів – запорука того, що українське економічне диво – цілком реальне. Уряд має провадити мудру політику. Тоді і бізнес розвиватиметься в правильному руслі. Загалом, при впорядкованому економічно-соціальному станові зростання економіки – це ніяке не диво. Навпаки – цілком природна річ.

Із мудрою політикою в Україні якось не складається.
- На жаль. Однак є приклади, коли влада за бажання може якісно працювати. 1996 року створили хорошу Конституцію. Побороли інфляцію. Впровадили гривню. Це все сталося за три місяці. Уже тоді могли почати трансформувати країну. Не вийшло. Не було політичної волі йти далі.
У 2000 році Віктор Ющенко був прем’єр-міністром, а Юлія Тимошенко – віце-прем’єром. У той час монополісти в енергетичному секторі розраховувалися між собою за допомогою бартерів. Тому ніде не фіксували жодних прибутків і не платили податків. У державі були величезні заборгованості з виплати пенсій. По дев’ять місяців люди нічого не отримували. Особисто був при тому, коли Юля запропонувала Ющенку змусити ці енергетичні компанії перейти на фінансові транзакції. І все. Як тільки це реалізували – до бюджету надійшли податки. Уряд одразу виплатив пенсії. У людей збільшилась купівельна спроможність. Так почалося економічне зростання – 9 відсотків ВВП на рік.
Але 2001 року Кучма забрав Ющенка з прем’єрської посади. Боявся, що той буде надто сильним. На тому ефективність роботи влади й закінчилась. Треба було цей уряд залишити. Ющенко тоді був зовсім іншою людиною. В кріслі президента став нічим.

Що гальмує сьогодні розвиток економіки?
- Корупція, невідповідне законодавство, хабарницька судова система. Немає гарантій забезпечення прав власності. Також – розбрат всередині політичних еліт.

Чому досі немає радикальних реформ?
- Ми до певної міри обмежені тим, що хочемо все робити згідно з Конституцією, чинними законами. І це вимога зовнішнього світу. Могли б одним махом вигнати 80 відсотків суддівського складу. Звільнити дві третини бюрократів. Знизити кількість регуляцій. Якщо людина не потребуватиме 25 папірців для відкриття бізнесу, а лише два, то вже не мусить щоразу платити хабар. Це – найкращий спосіб боротись з корупцією, ніж кожен раз слідкувати, хто дає чи бере хабарі.
Але не можемо це все робити, бо це виходить за межі чинного законодавства. Тому і процес реформування такий повільний.

Яка для Україні оптимальна модель змін?
- Ідеальної немає. Є різні можливості, які маємо використати для внутрішніх змін. Одна з таких – фінансова допомога Заходу. Хоча ця допомога замала. Європа дуже вагається, спонукає до перемовин. Як-от у випадку Мінських домовленостей. Ну, поговорили. І що? Українська сторона дотримується умов перемир’я. Росія – порушує. А Європа не реагує, економічних санкцій проти Москви не посилює.

Що потрібно зробити, аби країна рушила з “мертвої точки”?
- Відповідь одна – інновації. Колись я винайшов інструмент – клапан, який випускає пару. Був наївний. Віддав безкоштовно патент американській компанії, яка впродовж десятиліть заробляла на цьому винаході 20-30 мільйонів доларів щороку. Тоді мене інтригував сам процес інновації – як можна змінювати світ. Каталізатором винаходів є не накопичення знання, а гостре відчуття потреби “чогось”. І тут є дві країни, які можуть слугувати Україні прикладом, – Японія та Швейцарія. В Японії кожен робітник мав можливість пропонувати якусь інновацію. А рада директорів його підприємства одразу ж втілювала ідеї в життя. Щодня люди на різних соціальних рівнях думають, що можна покращити – кожен у своїй царині. Зі свого боку, уряд випускав так звану “біокнижку”, де описувались усі нові технології. Зокрема, як їх можна реалізувати і де є потенційні ринки збуту. Промисловці й урядовці збиралися разом і розподіляли, хто в якій країні світу реалізовуватиме інноваційні проекти.
Швейцарія також не має жодних природних ресурсів. В України ж вони фантастичні. У Швейцарії ж є всього дві політехніки. Їх роль – величезна. Хоча там найменші показники з усіх розвинених країн за кількістю людей, які отримують вищу освіту. Але там дуже якісна освіта для кваліфікованих робітників. Дуже багато випускників не просто пишуть дисертації, а працюють над власними технологіями. Багато відкривають свої підприємства. Можуть дістати кредит під 3 відсотки річних, а той й менше. Іпотеку – під 2,5 відсотка на 50 років. Усі ці речі сприяють накопиченню капіталу. Чим поганий досвід для України?

Коли побачимо перші результати?
- Інновація – це в першу чергу зміна структури економіки. Україні потрібна тотальна трансформація. Фундаментальні зміни мають торкнутися всіх органів влади. Нинішнє політичне середовище треба повністю міняти. Також – реформувати соціально-політичну систему. Якщо почати вже, то реальні зміни побачимо десь за 7-8 років. У парламенті є люди, які розуміють, що треба робити реформи. І тут питання номер один – вироблення стратегії. Дати відповідь на запитання – яку країну хочемо будувати. Без цього вперед не рушимо.

 

Фото: Ольна Каменєва. Богдан Гаврилишин, 88 років – український, канадський та швейцарський економіст та меценат. Родом із села Коропець на Тернопільщині. Член Римського клубу – неурядової організації вчених та громадських діячів із тридцяти країн світу, яка досліджує перспективи розвитку людства. У 2010 році заснував “Благодійний Фонд Богдана Гаврилишина”, який займається розвитком громадянського суспільства в Україні. Є також одним із учасників ініціативної групи “Першого грудня”. Заслужений діяч науки і техніки України. Інтерв’ю організоване за сприяння Асоціації “Інноваційний розвиток України”.

 

Романія ГОРБАЧ, Gazeta.ua

Опубліковано у Новини «Національного круглого столу», Публікації | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.