Впровадження законів про декомунізацію має відбуватися делікатно – Мирослав Попович

Впровадження прийнятих минулого тижня Верховною Радою законів не повинно перетворитися на масову кампанію за вольовим рішенням влади. Це має бути поступовий і делікатний процес – і щодо пам’ятників, з яких можна створити своєрідну галерею; і щодо перейменування міст; і особливо щодо ставлення до ветеранів та колишніх комуністів, найсвідоміші з яких і спричинилися до повалення комуністичного режиму.

На цьому наголосив учасник ініціативної групи “Першого грудня”, відомий філософ, академік НАН України Мирослав Попович у коментарі Укрінформу.

ПОЗБУТИСЯ ІДОЛОПОКЛОНСТВА МОЖНА ТАК, ЯК У ВІЛЬНЮСІ

Впровадження законів про декомунізацію має відбуватися делікатно. Це не має бути видовище – ці повалення, звергнення. Адже танцювати на поваленому пам’ятнику – це недалеко від того, що танцювати на трупах. Не можна так. Це варварський спосіб знищувати варварське мислення і варварський світогляд.

Що робити з пам’ятниками? Коли ми поставили ці скульптури, ці портрети, ми, по суті, відтворили “житія святих” і збагатили ще однією – політичною – релігією наш “джентльменський набір”. А от як їх позбутися… Мені більш за все сподобалося, як розумно це зробили у Вільнюсі. Там звезли всі ці пам’ятники в один парк, поставили їх усіх там. І це було, з одного боку, делікатно, з іншого – як насмішка над цією урочистістю, над цими поверженими ідолами. Це саме те, що вимагається.

Можливо, це зовсім не панацея – робити по-литовськи. Як саме, я не знаю. Але у будь-якому разі потрібен якийсь хід, що не був би брутальним.

Треба зробити десакралізацію цих імен, цих площ і так далі. Але вона повинна бути за якоюсь людською міркою.

попович1

КІРОВОГРАДУ ВАРТО ДАТИ НОВЕ ІМ’Я

Перейменування вулиць і міст теж не можна робити кампаніями. Бігти вже нікуди.
То добре, що прийняли таку загальну настанову, але якщо будуть звітувати за старими нашими мірками – що от, виконали чи перевиконали план, – це буде жахливо.
До того ж, не варто паплюжити всіх одним махом, як от Кірова, якого вбив той же Сталін… Але при всій повазі до невинно убієнного Кірова назву міста Кіровоград треба змінити. Хоч повернути попередню назву – не вихід, бо попередня його назва – Зіновьєвськ, за іменем іншого колишнього більшовицького кумира, якому приписували убивство Кірова. І того, й того звели в могилу… А перед тим це був Єлисаветград.

Звичайно, Єлизавета була прихильна до України, але не настільки, щоб ціле потужне місто називати її іменем. Очевидно, вихід тоді, мабуть, – дати місту нове ім’я.

ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА – НЕАДЕКВАТНИЙ ТЕРМІН

Щодо терміну, як називати період нашої історії з 1941-го по 1945 рік, я згоден з авторами законів. Термін “Вітчизняна війна” був придуманий для 1812 року – і він і тоді був неадекватний. До того ж, ми забули, що Першу світову війну офіційно теж назвали вітчизняною. Тож за логікою, якщо ми зберігаємо ту назву для війни 1812 року, то і Першу світову, і Другу світову треба було б називати вітчизняною, хоч це шито білими нитками.

Та справа навіть не в тому, як називати. А справа полягає в тому, що, дійсно, та війна – 1941-45 років – була справедливою для нас. Мій батько лежить десь під Києвом з 1941 року. І я не соромлюся цього. Він недаром пролив свою кров, бо я тут є, живий. І тут треба абсолютно ясно поставити питання – що, звичайно, меншим злом для нас була радянська Росія. І щодо війни – що все-таки було відчуття правого діла і воно щиро сприймалося людьми. Люди поклали життя за свою землю, і це треба поважати.

попович2

ОГОЛОСИТИ ВСІХ КОЛАБОРАЦІОНІСТАМИ – ЗНАЧИТЬ КОПАТИ НОВІ ОКОПИ

Треба делікатно – і тут потрібна робота громадськості – ставитися до тих, хто пройшов війну: і до пам’яті тих, хто загинув, і до тих, хто живий. І з повагою ставитися до здобутих ними, хоч і радянських, нагород.

Закон цього не торкається, не йдеться про знецінення нагород. Він фактично забороняє використання комуністичної символіки для масових заходів, святкувань, забороняє вшанування кумирів. Не сотвори собі кумира – в цьому, коротко кажучи, весь смисл цього закону.

Врешті-решт, була держава, і ми були лояльні громадяни цієї держави. Але оголосити всяке співробітництво з цією державою колабораціонізмом, до чого схильні деякі інтерпретатори цієї серії законів про декомунізацію, оголосити нас усіх колабораціоністами – значить, усіх посадити в тюрму.

Я був членом КПРС, але чималою мірою саме зусиллями таких членів КПРС як я, врешті-решт, і була скинута диктатура кримінально-політичної банди комуністичної. І це означає, що аж ніяк тут не можна копати нові окопи.

Джерело Укрінформ

Додано 20.04.2015

Опубліковано у Новини. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.