Або ми солідарні, або програємо

t280x180_ArticlePreviewImage_19046Розмова з Мирославом Поповичем, доктором філософських наук, професором, академіком НАН України, про Ініціативну групу «Першого грудня», командний дух та роль фантазії

Ми продовжуємо публікувати інтерв’ю з членами Ініціативної групи «Першого грудня», цього разу нам вдалося поспілкуватися із Мирославом Поповичем, філософом, директором Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, завідувачем відділу логіки та методології науки Інституту філософії.

Ми пройшли той етап, що вже не зможемо в один день кинути зброю і розійтися

Ми вирішили поговорити про роль Ініціативної групи, яку створили в 20-ту річницю референдуму за незалежність Украї­ни. Цього грудня групі виповнилося три роки, об’єднання з’явилося у відповідь на звернення трьох традиційних українських Церков (Української православної, Української православної церкви Київського патріархату та Української греко-католицької церкви), самих членів групи просто поставили перед фактом, що вони тепер уповноважені збиратися разом, щоб висловлювати свої коментарі щодо важливих подій у країні. До групи увійшло одинадцятеро людей, але, на жаль, 1 грудня цього року з життя пішов один із найстарших учасників — Євген Сверстюк.

Ніхто з обранців не відмовився від участі, навпаки, всі з честю прийняли новий титул. Про роботу Ініціативної групи та командний дух — детальніше у нашій розмові.

— Мирославе Володимировичу, якими були перші результати зустрічей групи?

— Ми констатували, що моральні оцінки втрачають силу під час очищення і будівництва держави. Це був дуже неприємний і небезпечний факт. Економічний принцип «ти — мені, я — тобі» неминучий, оскільки ми живемо в умовах ринкової економіки, але насправді ж не все можна купити, а в нас, як пошесть, поширювалося уявлення про те, що гроші вирішують усе.

— Чи пригадуєте Ви перші зустрічі? Були суперечки, бо, попри все, зібралися люди з дуже різним життєвим досвідом?

— Незважаючи на різницю в поглядах, нас об’єднують гуманістичні засади. Ми всі хочемо будувати націю у гуманності, на основі чогось, що вище від часткових політичних інтересів. Від самого початку ми ставили перед собою завдання бити на сполох, робити явним те, що робиться неявним. Це те завдання, яке було не до снаги не тільки десяткові людей, але й великому суспільному руху. Ми розуміємо, що зла уникнути не можливо, але слід робити все, щоб суспільство було чисте, з чистими руками. Саме це ми намагаємося робити в міру своїх сил.

Це означає, що поворотні пункти мали бути озвучені, ми завжди висловлюємося, коли якась ситуація малообговорена. Для багатьох людей це можуть бути очевидні речі, але на нашому боці — звання, популярність, ми готові їх кинути на терези історії. Тому я не хотів би зараз навіть ставити собі запитання, чи було це плідним чи малоефективним. Незалежно від того, ефективне воно чи ні, ми будемо щасливі, що краплину нашої праці вкладено. До речі, Майдан був тією демонстрацією волі, яка збудована мільйонами людей.

— Наскільки мені відомо, членів Ініціативної групи поставили перед фактом, що така організація створена і шо ви її учасники…

— Це так!

— Чи Ви тоді здивувалися, коли почули своє ім’я в цьому списку?

— Не те слово! Я був вражений, бо скажу відверто, я не є релігійною людиною. Той факт, що керівники різних конфесій мене обрали, як одного з тих, кому довірили захищати честь і гідність людей, яких я, може, навіть і не знаю, це було актом великої довіри. Вдячний людям, які зробили такий вибір, і готовий засвідчити це подіями.

— Одним із перших напрацювань Ініціативноі групи є Украінська хартія вільної людини. Чи довго тривала підготовка цього документа?

— Навіть не можу зараз пригадати… Дуже довго. Під час підготовки виникало багато дискусій, але, що цікаво, принципових речей, за якими б стояли різні світоглядні погляди, не було. Були розмови, які вдосконалювали сам текст, але ми всі були абсолютними однодумцями в розумінні цілей, свобод, які мусили там бути втілені. Ми хотіли зберегти людську душу, коли писали хартію.

— Поговорімо про один з пунктів хартії, де йдеться про те, що наше життя і майбутнє залежить від уяви та фантазії. Кому належала ідея написання цих слів?

— Зараз не можу пригадати, хто саме це сформулював. Не я — це точно. Але я з великим ентузіазмом підтримав це формулювання, взагалі кажучи, воно, може, й найбільш парадоксальне. Бо насправді свобода є там, де є вибір. Якщо ми можемо препарувати з дійсністю так, щоб бачити: якщо пі­деш наліво, то матимеш одне, направо — інше, то це означає, що життя пропонує нам кілька варіантів. Нам здається, що багато речей наперед визначено, але насправді ми вибираємо, самі погоджуємося на покору чи вибір. Вибір, який ми маємо, може здатися фантастичним і нереальним, але коли можливість вибору є, то слід іти з широко розплющеними очима назустріч долі, відкрити ті перспективи, які не наважуємося побачити.

Якби людям, які в політиці, сказали за два роки перед Революцією гідності, що щось подіб­не може статися, ніхто б не повірив! А життя виявилося ще фантастичнішим, аніж сама фантазія!

— Мирославе Володимировичу, чи маєте Ви улюблені пункти хартії?

— Це, мабуть, саме ота цитата, про яку Ви мене щойно запитали. Роль вибору справді дуже важлива…

— Коли розпочався Майдан, майже всі учасники «Першого грудня» виходили на сцену й підтримували людей своїм словом. Ви домовлялися один з одним про те, доречно чи недоречно зараз ставати учасниками подій?

— Навіть таке питання не виникало. Ми прос­то зібралися і пішли. До речі, вийти на сцену було дуже складно, бо скупчилося багато людей. Лише завдяки відомій зовнішності кардинала Гузара нам вдалося дістатися до мікрофона. Ми зачитували ту програмну оцінку, яку назвали декларацією. Ні в кого не виникало сумніву, що ми маємо це робити.

Три головні думки Хартії вільної людини: Перша. Відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не можна передати. Ми самі несемо відповідальність за себе. Друга. Мораль і духов­ні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні. Третя. Ми будуємо те, що уявляємо, а отже, від глибини, масштабу і творчого хисту нашої уяви залежить наше майбутнє

Ви знаєте, навіть тоді, коли люди не погоджувалися із чимось, то командний дух виявлявся сильніший, аніж індивідуальні пориви. Взагалі, тут така цікава історія, кожен виступав на сцені зі своїх позицій, кожного приводила до сутички із дійсністю своя власна доля. Ми продемунстрували мотиви, які ніколи не суперечили один одному в цінностях. Це показує, що консенсус завжди можна знайти. Ми всі повині старатися зробити так, щоб люди вийшли із тієї біди, в якій сьогодні опинилися, політичні сили повинні боротися з бідністю. Треба докласти максимум зусиль, щоб люди були заможними, аби наші сучасники побачили результати революції. Перед нами життя ставить ультиматум: або ми солідарні, або програємо.

— Події останнього року дуже виснажили українців. Чи маєте поради для підтримки емоційних ресурсів? Як Ви боретеся із таким вигоранням?

— Серед моїх друзів я не бачу вигорання, це мене радує. Люди неминуче робитимуть дурниці, наші політичні діячі для цього наче й створені. Але приходить розуміння, що ми — прості смертні, хтось ситуацію бачить краще, хтось гірше. Я помічаю, що зараз усім нам потрібна дружня рука, за яку можна потриматися. Думаю, що втома втомою, але до нас приходить і досвід. Ми пройшли такий етап, що вже не зможемо в один день кинути зброю і розійтися.

Джерело: Львівська Газета

Опубліковано у Новини. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.