Більш ніж півроку тому відомий український філософ Мирослав Попович сказав слова, які стали майже пророчими.
“Вже ніщо не загрожує нам як цілісній державній території. Соборність ми не втратимо в жодному випадку. Але мир громадянський, спокій можемо втратити”, – про це він сказав у коментарі для Укрінформу 21 січня 2014 року – напередодні Дня Соборності України.
Попович говорив також про гострі суперечності між різними соціальними сферами та класово неоднорідними територіями, про відмінності населення у ставленні до базових цінностей, що потенційно загрожувало розкидати їх по різні боки барикад.
“Ми сьогодні, в цю нещасливу для України годину, відчуваємо не тільки загрозу громадянської війни, але й загрозу втрати взагалі будь-якої єдності між цими районами. Але я сподіваюсь, що все це – тільки страшні якісь перестороги. Хоча фактично ми знаходимося в такій точці історії, з якої можна потрапити куди завгодно, наприклад, у тривале протистояння соціальне, а можливо, й територіальне, в конфлікти, з яких немає виходу, бо буде кров. Тож треба робити величезні зусилля для того, щоб не скотитися на таке узбіччя історії, з якого важко буде потім вибратися”, – сказав академік сім місяців тому.
Ці слова прозвучали як передбачення. Крові Україна не оминула. Але це сталося зовсім не внаслідок розбіжностей між людьми. Україна отримала удар у спину від сусідньої “братньої” держави. Така агресія консолідувала схід і захід України перед обличчям спільної загрози.
Про воєнне сьогодення України та вибір історії – в інтерв’ю для Укрінформу напередодні Дня Незалежності розповідає Мирослав Попович, учасник ініціативної групи “Першого грудня”, академік НАНУ.
– Мирославе Володимировичу, багато з того, про що Ви говорили ще на початку року, сприймалося як щось малоймовірне. Але найгірші прогнози мають властивість справджуватися…
| Фото: photo.ukrinform |
– Найгірший варіант не реалізувався. Могло бути й гірше. Україна могла б загинути, якби Захід пішов на політичний союз із Росією.
Громадянської війни не сталося. Хоча була недовіра й навіть вороже ставлення нашого сходу до нашого заходу. І якщо у центрі та на заході країни люди були невдоволені владою й прагнули до більшої незалежності й демократії, то принаймні частина населення Донбасу, – була незадоволена самою ідеєю існування України. І це могло бути смертельною загрозою. Але цього не сталося.
Сьогодні ми бачимо, що умонастрій на сході змінився. Дуже швидко проросійські, антиукраїнські сили вичерпали свої політичні можливості. Люди на сході в них розчарувалися. І вони не могли не нести розчарування – ці опозиційні сили були надто примітивні, злобні, куплені і керовані московськими властями. Для них війна означала, що все дозволено. І ця вседозволеність остаточно зіпсувала їм репутацію, і поправити цього їм уже не вдасться.
Хоч попереду у нас буде важкий час, але все-таки, мені здається, історія вже зробила свій вибір, і не буде втрачена ні незалежність, ні свобода – в розумінні політичної свободи й демократії.
– Але Росія має великі людські й військові резерви. Що саме може зупинити її?
– Зупинити її може тільки Захід. Звичайно, матеріальних сил в України для перемоги над російською імперією не вистачить. Але існує фактор Заходу, який, як би він не крутив, не може змиритися із тим викликом, який бачить сьогодні в Росії. Захід не може жити на одному континенті з такою Росією, яка свідомо поводиться так, щоб викликати якомога більше страху в пересічного європейця.
– Експансію Росії і війну, яку вона веде проти України, деякі політологи називають початком Третьої світової. Наскільки реальною є така загроза?
– Це ще не Третя світова. Але Росія демонструє готовність до цього. Вона шантажує світ таким чином, що відчувається: вона не жартує, вони можуть підірвати планету.
– У війні проти України Росія нехтує всіма правовими нормами і мораллю, бреше власному суспільству і руйнує давні й добрі стосунки між нашими народами. Чому мовчить російський академічний світ? Там багато людей, які здатні мислити тверезо, вони не можуть не думати про наслідки такої політики…
– По-перше всі вони під загрозою того, що їх – і вчених, і філософів – звільнять з роботи або в інший спосіб покарають. Я багато кого з них добре знаю, був там не так давно, і в мене жодних непорозумінь з ними не було. Але це “кухонна опозиція”, її дія дуже розтягнута у часі.
Там є такі кола, які ясно розуміють, що насправді відбувається. І вони відчувають себе так, як ми у 1968 році, коли радянські танки зайшли у бунтівну Чехословаччину. Але на вулицю в цій ситуації виходять дуже нечисленні групи.
– Як ці росіяни насправді сприймають події, які відбуваються в Україні? Чи взагалі Україна має для них якесь значення?
 |
| Фото: photo.ukrinform |
– Сьогодні це для них має таке ж значення, яке, скажімо, Польща чи Угорщина мали в 1950-их, потім Чехословаччина – в 68-му. Це продовження тієї визвольної традиції, яка була завжди присутня за часів комуністичного режиму. Люди цього середовища розуміють, що перемога, торжество великодержавного хамства означає загибель передусім для Росії.
Ніхто не знає, як піде історія. Але сумнівно, щоб із тих невеликих “болотних мітингів” ми могли б одержати серйозний політичний результат.
Конфлікт набув світового характеру. Велику мужність у цьому конфлікті проявляє Україна. Вона захищає основи демократичної організації суспільства, відстоює загальнолюдські цінності, яких так прагне Захід. Так сталося, що саме нам судилося витягти цей жеребок в історії. Шлях буде важким і тривалим. Пророчити, звичайно, не можна, але ця боротьба може розтягнутися і на рік, і на чотири.
– Мирославе Володимировичу, на думку багатьох політологів, починаючи агресію проти України, Росія запустила процес саморуйнації. Ви згодні з цією думкою? І якщо ця руйнація відбудеться, наскільки велику загрозу вона може становити для України?
– Все можливо. Очевидно все-таки, що Україна не стоятиме наодинці проти світу зла. І хоча, звичайно, західні лідери не можуть чинити так, як би нам хотілося, але вони мусять під тиском історії робити те, що буде рятувати цивілізацію. Думаю, що це буде більш сильною тенденцією, і врешті, внутрішня слабкість призведе до розхитування цього колоса на глиняних ногах.
А в якій формі відбудеться повалення нинішньої російської диктатури – чи то у формі локального перевороту, чи внаслідок вуличних заворушень – ми не можемо знати. Сама система нагадує кам’яну брилу, яку б’ють, а вона стоїть. Але є точка, при попаданні в яку ця величезна брила перевертається й котиться як маленький камінчик. А ця потужна брила, яку ми називаємо російською імперією, таких точок має декілька. І десь вона лусне.
Очевидно, що якщо наслідком такого розвалу імперії стане велика анархія, вона дорого коштуватиме нам, українцям. Якщо ж відбудеться успадкування влади від однієї групи до іншої – буде набагато легше всьому світові. Тоді всі зітхнуть із полегшенням. Але в жодному разі ми не можемо розслаблятися з огляду на непередбачуваність Росії.
Валентина Пащенко, Київ.
