Євген Сверстюк: Документ національної безтактності

18—20 червня у Варшаві були перемовини української делегації з представниками різних партій польського сейму у зв’язку з нещадно жорстокими подіями на Волині 1943 року.

Чому після 60-річчя гідного відзначення і вшанування пам’яті жертв трагедії за 10 років питання знов постало на рівні Сенату Республіки Польща?

Ніяких підстав, окрім політичних…

Різні вони в Польщі і в Україні.

Перемовини з поляками, які загалом мають однобічно загострену інформацію, були тактовними. І що характерно: жодного разу не було згадано про документ, що надійшов з України за підписом 148 депутатів Верховної Ради — своєрідне клопотання перед Сенатом Польщі, щоб конфлікт 1943 року на Волині кваліфікувати як геноцид проти польського населення з боку українських націоналістів.

Склалося враження, що поляки гидують цим документом і підписантами. Для них це незрозумілий казус національної безтактності на рівні державному.

Загалом засудження українського націоналізму чи то часів Хмельницького, чи то Січових стрільців, чи то УПА, не може не імпонувати багатьом полякам, але засудження українців з боку українського ­— того нормальний поляк не розуміє…

Політична культура польських сенаторів не сприймає самоопльовування. Звичайно, у них теж є «брати по розуму»… Але польський комуніст може бути людиною недалекою, проте він захищає свою національну честь. Комуніст з України зрадив усі ідеї комунізму, окрім антиукраїнських… Таке явище, як Колесніченко, в Польщі не може бути сприйняте в категоріях політики чи культури, а хіба в категоріях психіатрії, де подібні симптоми докладно вивчені й описані.

Отже, документ за підписом 148 соромились згадувати, може, й тому, що освічені люди розуміють, що значить поняття «геноцид». Більше того, вони знають, що воно має кремлівський слід прив’язування до свого противника. Багаторічні напрацювання КДБ на тему «українські буржуазні націоналісти — найлютіші вороги українського народу» належать до найкращих досягнень спецслужб. Таких напрацювань там не зрікаються навіть за умов, коли вони стають смішним анахронізмом.

«Геноцид проти поляків» з’явився в комуністичній пресі як ширма, яка мала приховувати злочин Катині, а з другого боку — класичний геноцид 1932—1933 років.

Звичайно, це розуміють польські політики, навіть затяті кресов’яки, які вважають Львів польським. Вони готові навіки засудити українських націоналістів, але не хотіли б бути в компанії з гітлерівськими і сталінськими окупантами…

Свобода слова розкидає міфи і показує УПА як українську героїчну оборону. А свобода думки допомагає розуміти слова старого прикарпатського гебрея, поставлені епіграфом до книги нобелівського лауреата Чеслава Мілоша:

«Якщо двоє сперечаються і один має справді 55% рації, то дуже добре і нема чого рипатися. А як хто має 60%? Це чудово, це велике щастя і хай він Господові Богу дякує! А що казати про 75% рації? Мудрі люди кажуть, що то дуже підозріло. Ну, а що про 100%! Той, хто каже, що має 100% рації, — то паскудний ґвалтівник, страшний злодюга, найбільший лейдак».

Далеко не всі в Польщі ятрять у собі пам’ять минулого. Розумні політики зміцнюють основи замирення і остерігаються ображати сучасне покоління українців звинуваченнями їх предків, що полягли в обороні свого краю і заклали основу незалежності України.

Комуністам і регіоналам усе простіше: вони Бога не бояться і людей не соромляться, в чому і розписалися у своєму доношенії до Сенату Польської Республіки.

Прикметно, що донесення написане польською мовою, очевидно, за звичкою аналогічні донесення в Москву писати російською…

Тут уже нам не уникнути слова, докинутого Тарасом Шевченком: «Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то біжить і за саньми».

Євген Сверстюк — філософ, дисидент, учасник ініціативної групи «Першого грудня»

Опубліковано у Новини | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.