Мирослав Маринович: «Польща втомилася захищати Україну»

Мирослав МариновичСенат Польщі ухвалив заяву з приводу 70-річчя Волинської трагедії, в якій події 1943-го року названі “етнічною чисткою з ознаками геноциду”.

Упродовж 20 років після проголошення незалежності в Україні, у Польщі домінувала думка, що задля геополітичних рацій, миру між Україною і Польщею, не потрібно піднімати складні питання нашої історії, не згадувати минуле. У кресов’яків, тобто сімей, які були виселені з Волині до Польщі, весь час було відчуття, що їхнім історичним болем нехтують. І вони вичікували цього часу. До річниці Волинської трагедії змінилася геополітична ситуація, Польща тепер захищена і перебуванням у НАТО і в Європейському Союзі. Вона втомилася від захищання України. Скільки можна захищати державу, яка не може захистити сама себе? Яка вибирає президентів і уряд, що зводять цю державу в могилу? І все це разом спричинило те, що у Польщі сьогодні сказали: так, ми хочемо з Україною бути у Європейському Союзі, але не коштом історичного болю. Нехай Україна визнає свої злочини.

Стан у нашій державі призводить до того, що наші історики не досліджують ці теми. А вони вимагають негайного збалансування. У Польщі діє величезний, потужний, добре оснащений інститут національної пам’яті, який за ці 20 років ґрунтовно дослідив втрати поляків в Україні зі своєї точки зору. А українських публікацій на цю тему є кілька, і вони не претендують на те, щоби ґрунтовно осмислити позицію української сторони.

У мене немає сумніву, що кров, яка пролилася на Волині, несе ознаки злочину. Те, що відбулося з боку українців – етнічна чистка. Було поставлено завдання волинською частиною УПА про те, щоби виселити поляків з Волині, якщо треба, то і силою. Я так само морально засуджую ті злочини, які пережили українські жінки і діти від поляків. Коли поляки говорять, що це були акції у відповідь, то це не так. Поляки нападали на села тільки тому, що вони були українські. Моральним виходом з цієї ситуації є молитва за жертви трагедії.

Складність ситуації в тому, що УПА – це є зсув для українського бездержавного народу, який не мав можливості захистити себе інакше і створив таке народне ополчення. Це є герої, які сформували моє бачення світу, дали енергію протистояння комуністичній владі, сподвигнули мене на моє власне дисидентство. При цьому я мушу визнати, що коліївщина у 20 сторіччі – це анахронізм. І те, що Волинська частина не послухалася слушних зауважень з боку центрального керівництва і спровокувала сутички, напала на польські села, це є злочин. Я мушу це розуміти. Я не думаю, що поляки усвідомлюють, що Армія Крайова, яка є для них героїчною, так само заплямована кров’ю невинних людей. Для них ця армія – однозначні герої. Утім, якщо ми цінуємо людське життя і називаємо вбивство мирного населення злочином, то маємо визнавати, що злочин не залежить від національності. І що є помилки з обох сторін

Джерело: Gazeta.ua
Опубліковано у Новини | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.