«Молодь змінює Україну» – під таким гаслом в ТНЕУ сьогодні відбулася зустріч-науковий диспут із людиною, яка практично не потребує представлення, – із учасником ініціативи «Першого грудня» Богданом Гаврилишиним. Зустріч відкрив ректор Тернопільського національного економічного університету Андрій Ігорович Крисоватий, університету, чиїм почесним президентом і є Богдан Дмитрович. Людина з аурою свободи, з величезним досвідом за плечима та світовим визнанням, а ще – здається, невичерпним почуттям гумору. Поправляючи стійку мікрофона Богдан Дмитрович дотепно із самоіронією зауважив: «Я хоч великий духом, але фізично – не дуже».
Великий дух професора виявився у тому, як звичайний хлопець із села, з бідної родини, де батько закінчив 6 класів, а мати – всього чотири, де родина працювала на мізерних півгектара землі став членом Римського клубу, Світової академії мистецтва та науки, почесним доктором численних університетів… Як хлопчина, що в двадцять років змушений був харчуватися зі смітників виріс до консультанта держав та міжнародних компаній, радника першого Президента України, чотирьох голів Верховної Ради та трьох Прем’єр-міністрів. Секрет, зізнається сивочолий українець – у мрії:
– Я з 11 років мріяв побачити світ. Ну як можна було під тією задрипаною Польщею про таке навіть думати? А я мріяв і здійснив свою мрію. Я відвідав 70 країн на всіх континентах, і не як турист, а як радник кількох урядів у тому числі. Я говорю це для того, аби ви теж буйно мріяли і мали віру в те, що робите. Аби ви побачили – він хлопець зо села – добився усього сам. Звісно, йому багато пощастило, але він чимало зробив, аби прикувати своє щастя.
Як провести трансформацію без революції? Молодь змінить Україну! – переконаний Богдан Гаврилишин. – Все інше у нас є – всі ресурси, і навіть енергетичні. Наші чорноземи тепер годують і Китай, й Індію, наш аграрний сектор для України має таке ж значення, як видобуток газу – для Росії.
Він пояснює: «Нам потрібна не реформа судової системи, а тотальна зміна економіки, політики, соціальної сфери та, особливо наголошую, екології. Природу треба використовувати не як дохід, а як статутний капітал. Нам потрібна зовсім інакша система освіти, і не тільки тому, що ми маємо дуже гарного профільного міністра. Нам потрібні зміни. І на влада, ні опозиція не здатні це зробити. Адже в них немає ні достатніх знань, ані часто бажання до змін. А, головне, ні одні, ні інші не мають ідеології, є лише виборчі програми: «Щоб такого наобіцяти, аби виграти вибори?». Звісно, є серед українських політиків хороші люди, але вони дуже прикипіли у тому політичному соусі. Тому ці зміни здійсните ви – люди 20-35 років. Ви – справді українська генерація, яка практично не зазнали впливу радянської спадщини (трохи жаль. Бо в ній було і багато позитивного, що ми не зберегли). Ви знаєте мови, і це фантастика! Бо мені було так соромно, коли наші президенти і прем’єри на Заході могли спілкуватися тільки через перекладчика. Ви – зовсім інші. Ви вільні.
Чому ж молоді Українці не бачать перспектив на батьківщині? Це сумні реалії, погоджується науковець.
– За останнім опитуванням, 50% молоді прагне шукати щастя закордоном. Не всі вони розуміють, що нас там не дуже чекають. І яке майбутнє готують українцям у Європі добре видно на прикладі Італії, Португалії… Але третина юних людей виявила стійке і свідоме бажання залишитися і розбудовувати свою країну.
Для цих людей Благодійний фонд Богдана Гаврилишина розробив місію сприяння вихованню людей нового покоління. Він пропонує молоді об’єднуватися у команди і вивчати та переносити досвід передових країн на український ґрунт. Які країни слід брати до уваги?
– Ці країни повинні відповідати чотирьом критеріям ефективної держави. Повна політична свобода, рівень економічного добробуту, соціальна справедливість та симбіотичне співжиття із природою. Я пропоную для дослідження звернути увагу на Швейцарію, Швецію, Норвегію, Австрію та Німеччину.
Завдяки програмі Богдана Гаврилишина українська молодь зможе відвідати ці країни та безпосередньо ознайомитися із засадами їх функціонування, спілкуючись із експертами.
– Я вірю, що ми зможемо виростити своїх політичних архітекторів та філософів, котрі будуть духовною більшістю, як колись ті політв’язні, письменники та поети у першій Верховній Раді незалежної України. Їх було меншість, але вони мали чітку візію майбутнього.
Далі студенти та викладачі буквально «засипали» професора запитаннями: чи не нашкодить українському суспільству толерантність? Чи правильно, що Україна орієнтується на аграрний сектор, а не у нанотехнології?
– Як ви освоїли мистецтво політичного прогнозування? Адже це ви передбачили розпад Радянського Союзу! І що чекає у майбутньому Україну?
– Я навчився цього в Африці, коли прогнозував, що там постануть нові країни вже через одну генерацію. Але це сталося за якесь десятиліття. Україна до 2030 року буде трансформована і відповідатиме стандартам ЄС. Тільки тоді вже ми будемо думати, чи ми хочемо до Євросоюзу? Нас будуть дуже сильно просити про приєднання. Я маю жити і дожити до того моменту, коли розпочнеться ця трансформація.
– У чому, на Ваш погляд, причини цієї сильної економічної кризи, у яку потрапив світ і від якої ми ще досі не оговталися?
– Криза 2008 року, нехай пробачать мене ті, хто присутній у цій залі, – це вина економістів. А ще – вина англійської мови. Людина у цій економічній системі немає цінності. Вона – лише «людський ресурс» – це дуже принизливо. Людина має бути метою усього. А існуюча капіталістична система з її величезними розривами у зарплаті є спотвореною. Коли я вивчав іще англійську мову, то запитував у носіїв значення фрази «What is your worth?» – дослівно: чого ти вартий? Мені відповідали: «Ну, це те, скільки грошей людина має». Невже цінність людини – у грошах? А як же етична сторона? Якісь особистісні якості?
– Ми – молоді фахівці. Закінчивши університет, ми прийдемо на свою першу роботу. І як нам боротися з тією системою, у яку потрапимо? Як зробити, щоб вона нас не поглинула? – стурбовано запитує Христина, студентка факультету банківського бізнесу.
– Ви – щаслива людина, бо ви впевнені, що знайдете таку працю. Бо 40 % молоді у Франції – безробітні. Що ж, треба діяти. Колись я, одразу після магістерки, працював у Квебеку на найбільшому алюмінієвому заводі у світі. Я все робив у зовсім інший спосіб. Потрібно було надіслати заяву на ремонт шестерні у плавильній печі, якщо такий ремонт вартував більше 1200 доларів. Я просто сфотографував поломку і надіслав це фото з приписом: «якщо не полагодите – все зупиниться і працювати не буде». Звісно, мій шеф сказав, що заява повинна бути оформлена належним чином. Я просто зазначив собі час, за який ця заява надійде до кінцевого пункту та повернеться, узгодженою, до нас. За цей час ми втратили 1800 доларів. Тоді я сказав, що потрібно розглядати заяви на ремонт, лише якщо він вартує більше 5 тисяч доларів. І, замість того, щоб звільнити, зі мною одразу погодилися.
Так на простих життєвих прикладах інженер, науковець, громадський діяч світового масштабу передає свою мудрість підростаючим поколінням. Він презентував свою нову книгу «Залишаюсь українцем», дарував автографи та фотографувався зі студентами, залишаючи виключно приємні враження від спілкування та стійку мотивацію до дії.
Марія Богданович, Тернопільська липа
