На жаль, сьогодні ця кремінна “порода” в українському суспільстві швидко вивітрюється і стає доволі рідкісною…
Тяжка недуга вже давно психологічно розлучила нас із Михайлом Горинем, життя якого (як свого часу й Ірини Сеник) зависло було поміж землею і небом. 13 грудня ця роздвоєність скінчилася, а душа спочилого звільнено відійшла у вічність.
Давній вислів “кожна людина – Всесвіт” у випадку шістдесятників справедливий подвійно. Бо кожен шістдесятник, до того ж, – ціла епоха. Під час учорашнього парастасу у львівському храмі Пресвятої Трійці мене, звичайно ж, зворушували тоненька постать зболеної вдови, пані Олі, застиглі у горі обличчя братів Миколи та Богдана, близької родини. Але чомусь найбільше приголомшили постаті молодших львівʼян із покоління активістів Товариства Лева. Це для них Михайло Горинь був символом Опору. Це вони сьогодні прощають епоху своєї громадянської юності.
Наче виточений з каменю різьблений профіль покійного ніби промовляв: “Спотворити мій світ не владна навіть смерть”. Ще більше це можна сказати про КГБ, тюремників і цілу армію сексотів і нишпорок, які зграями юрмилися довкола цієї титанічної постаті. Михайло Горинь не був людиною нерозважливого героїзму – він знав, що силу супротивника не можна недооцінювати. Але тактичне маневрування з огляду на засідки та підступні міни ніколи не підважувало в ньому ясності стратегічної мети. Це був боєць, за діями якого можна було відчитувати національні інтереси України.
На жаль, сьогодні ця кремінна “порода” в українському суспільстві швидко вивітрюється і стає доволі рідкісною…
Михайло Горинь був добротним політичним стратегом, якого легко уявити собі в штабі за мапою військової кампанії. Його політичним талантом живився увесь дисидентський, а згодом і політичний рух України. Він умів розбудовувати громадські й партійні структури і добре розумів їхню роль у становленні Руху Опору та в боротьбі за незалежність.
В офіційних некрологах перелічено головні віхи життєвого шляху Михайла Гориня. Для мене ж важливо наголосити, що на всіх етапах цього шляху – підпільному, правозахисному, тюремному чи громадсько-політичному – цей чоловік нагадував мені кремезного і “твердошийого” селянина, який не вагається рішуче стати за плуг, коли довкола свистять кулі. Чого-чого, а почуття відповідальності Михайлові Гориню в житті не бракувало.
Не бракувало йому і страждань, котрі він переносив стійко, ніколи не показуючи свій біль на людях. Він ніби з юності знав, що йому призначено стати опорою для інших.
Я особисто вдячний Михайлові Гориню за неоціненну підтримку в час, який передував моєму арештові, коли в загуслій атмосфері психологічного терору в київському дисидентському середовищі заіскрів сумнів у моїй чесності. Тоді саме Атена Пашко й Михайло Горинь стали моїми поручителями, засвідчивши, що підозри щодо мене є безпідставними. Цією згадкою я хотів би повернути йому борг вдячності й стати його поручителем перед Господом, засвідчуючи, що земне життя, прожите Михайлом Горинем, було велике, славне й прекрасне.
Вічная Вам памʼять, дорогий пане Михайле!
Мирослав Маринович, учасник ініціативи «Першого грудня»
