Ми родом зі страшного світу
Вадим Скуратівський: “Відверто кажучи, мене страшенно вразив комуністичний результат. Йдеться про те, що це не партія зробила. Це ліві чекання суспільства”
Вадим Скуратівський: Ви знаєте, я боюся коментувати екзит-поли оптимістично. Тому що пригадую 2004 рік. Я пам’ятаю перші результати екзит-полів – і вслід за тим трапилося те, що трапилося. І раптом той самий подальший електоральний хаос.
Але, в принципі, давайте справді почекаємо остаточних чисел. Великий російський письменник Домбровський, який 30 років провів у сталінських таборах, із цього самого приводу говорив: “Мадам судьба подслушает”. Пані доля підслуховує, на превеликий жаль.
І разом з тим, відверто кажучи, мене страшенно вразив комуністичний результат. Ви розумієте, йдеться про те, що це не партія зробила. Це ліві чекання цього самого суспільства…
І разом з тим, відверто кажучи, мене страшенно вразив комуністичний результат
Вахтанг Кіпіані: Феноменом є те, що партія “Свобода”, якій прогнозували 5-7%, набирає приблизно 11-12%, а в Києві – 24%. Про що це свідчить?
Вадим Скуратівський: Я думаю, що це свідчить про те, що на якомусь краю суспільства, все ж таки, чекають якихось радикальних жестів, альтернативних до нинішньої влади. Всім ця влада настільки набридла, вона настільки важка для більшості людей, що вони шукають альтернативи. Побачимо, що вийде з цієї альтернативи.
Вахтанг Кіпіані: Але це знак біди?
Вадим Скуратівський: Я думаю, що все ж таки не треба бути оптимістами, слухаючи, чуючи, бачачи цю цифру – при всьому при тому, що я трохи симпатик цієї самої радикальної структури.
Вахтанг Кіпіані: Ініціатива “Першого грудня” перший раз активно брала участь у виборчому процесі коментуючи, пропонуючи свої бачення. Ви один з тих 12, хто брав безпосередню участь. Чи вважаєте, що голос інтелігенції, інтелектуалів був почутий чи все таки це була така розмова між своїми для своїх?
На якомусь краю суспільства, все ж таки, чекають якихось радикальних жестів, альтернативних до нинішньої влади
Вадим Скуратівський: Ви знаєте, йдеться про те, що ми, все ж таки, не дуже знайшли риторику, мову, монологи, а тим більше діалоги у відношенні людської маси. Бачите, аж надто багато ми говорили про мораль – і, по суті, тим самим зверталися до того самого Криловського Васька, який слухає і їсть. А разом з тим, є ще один криловський Васько в цій самій країні – він і не їсть і не слухає. От треба було знайти нам якусь комунікацію з цією самою масою. На превеликий жаль, ми цього не зробили. Може, тому що ми всі хором потомилися від історії. У кожного із нас дуже важка біографія, дуже важка біографічна ретроспектива.
Вахтанг Кіпіані: Якщо спрогнозувати, що річ невдячна, бо немає ще остаточних відомостей про результат виборів, але що буде ближчим часом: криза, політичні суперечки чи все-таки влада сформує свій парламент?
По суті, тим самим зверталися до того самого Криловського Васька, який слухає і їсть
Вадим Скуратівський: Я думаю, що, на превеликий жаль, ми від цієї самої влади раптово отримаємо якісь такі сюрпризи, що їх ми навіть не могли чекати де-небудь в 2004-2005 році. Це я хочу сказати з усією впевненістю. Ми рано чи пізно в найближчі кілька днів наштовхнемося на такі сюжети збоку цих самих добродіїв. Треба зрозуміти одну таку просту річ – ми живемо в режимі авторитарному. Я не пам’ятаю у світовій історії, щоб за авторитарного режиму виграла демократія.
Вахтанг Кіпіані: А що робити з суспільством, яке все-таки залишається совковим, комуністичним, все-таки кожен десятий, а деяких регіонах це може більше?
Вадим Скуратівський: Ну бачите, як сказано у великому російському фільмі “Председатель”, там голова колгоспу у відчаї питає директора МТС: “Що ж далі робить?” А той каже: “Продолжать пахать”, – продовжувати робити те, що ми робимо.
Вахтанг Кіпіані: Але ті сценарії, ті тексти, ті підходи, які ми раніше в публікаціях, в сценаріях і т.д. застосовували, не працюють на суспільство.
Вадим Скуратівський: Ну що ж, доведеться шукать якісь інші сценарії. Розумієте, ми родом, ми за своєю ґенезою, за своєю генеалогією із такого важкого, страшного світу, що взагалі всі ці демократичні процедури для мене видаються і досі чудом.
Вахтанг Кіпіані: А чи ініціатива “Першого грудня” продовжуватиме працювати?
Вадим Скуратівський: Зрозуміло. Буде продовжувати. Як казав протопоп Авакума, чи, як його тепер називають в Росії, Аввакум: “До самой смерти”.
Розумієте, ми родом, за своєю ґенезою із такого важкого, страшного світу, що взагалі всі ці демократичні процедури для мене видаються і досі чудом…
Думаю, що після цього Табачника з’явиться інший Табачник – можливо, цей самий акордеоніст чи баяніст. Як його?.. Це якраз об’єктивна реальність. Ради Бога, ставте пам’ятники Столипіну – це трагічна постать російської історії, тому що влаштувати економічну реформу і при цьому притлумити будь-які політичні процеси – це був трагічний жест із боку цього самого персонажа.
Не треба ось ці ідеї нести далі. Розумієте, історичний процес десь на початку ХХІ століття – це ситуація, як під час льодоходу на Волзі. Мешканці казали, що не можна стояти на одній крижині – безперестанку стрибай на іншу крижину. А ми намагаємося повернутися в минуле: спочатку в хрущовське, сталінське, потім ленінське і нарешті, умовно кажучи, в столипінське.
…Матимемо надію, хоча, чесно кажучи, я помітив, що добродії із цих самих, сказати б, умовно кажучи, демократичних партій, коли вони вслід за тим опинилися в парламенті, то вони якось забули про так звану культуру – вони займалися лише, як вони вважають, тільки політикою, а культура так і далі залишилася… Ми маємо результати: зараз українська культура, власне, у розумінні гуманітарна культура, перебуває у глибокій кризі.
Без патронату Української держави українська культура не витримає. Її провокаційно штовхнули в ринкові ситуації. Спочатку був удар опозиційного кулака по цій самій культурі, а тепер її штовхнули у так званий ринок – і вона гине на моїх очах, що би там не говорили про це добродії в Міністерстві культури абощо.
