Мирослав Попович: Не піти на вибори, усунутися від кардинальних життєдайних рішень – це все одно, що вчинити нечесно
Вахтанг Кіпіані: На цьому тижні українські інтелектуали – члени ініціативи “Першого грудня” оприлюднили своє бачення виборчої ситуації. У нашій студії – член цієї ініціативи Мирослав Володимирович Попович, академік, інтелектуал, один із тих, хто підписав текст під назвою “Не додавай зневіреним журби!” Власне, йдеться у ньому про виборчий процес.
Пане Мирославе, уже понад рік ініціатива коментує, впливає на перебіг політичного процесу в державі. Чи є ефект від цього? Бо знову чергове звернення, чергові прекрасні підписи – Брюховецький, Гаврилишин, Глузман, Горбулін, владика Гузар, Дзюба, Маринович, Сверстюк, ви… А де результат?
Мирослав Попович: Я не думаю, що результат буде дуже швидко видно на поверхні, оскільки йдеться про дуже глибинні процеси. Чого ми хотіли взагалі добитися? Чому ми створили таку групу і чому без кінця виступаємо на політичному полі, причому заявляючи, що ми не хотіли б бути політиками, що це не є виступ політиків?
Вахтанг Кіпіані: І, тим більше, не опозиція.
…втрачено моральні критерії там, де йдеться про політику.
Мирослав Попович: І тим більше не опозиція, і не провладна група. Йдеться про те, що у нас, на наше переконання, втрачено моральні критерії там, де йдеться про політику. Чомусь вважають, що політика – це така сфера, де всі повинні діяти аморально. І продати, і купити найдорожчих, і все, що зв’язано із зрадництвом, – у політиці. Це макіавелістське уявлення про політику є проблемою не тільки історико-літературною чи філософською, це наше сьогодення. І тому ми хотіли б добитися того, щоби кожен якийсь постріл, який ми чуємо на цій політичній арені, був оцінений не тільки з точки зору, чи він влучив або не влучив, а й із точки зору самого отого процесу натискання на спуск, – чи це було морально й виправдано, чи це було аморально.
Вахтанг Кіпіані: Ми за тиждень до кінця виборчого процесу. Власне за тиждень у цій студії почнеться підведення підсумків виборчої кампанії. Чи здається вам, що моральні люди все-таки беруть участь у цій виборчій кампанії?
Мирослав Попович: Справа в тому, що багато моральних людей зневірені в тому, що відбувалося на наших очах упродовж двадцяти років. Багато з цих людей все розуміють, можуть дати прекрасну глибоку оцінку всьому, що відбувається. А далі йде таке – “та нехай воно все згорить, однаково всі все вкрадуть” і так далі. Їдуть кудись на дачу і не хочуть брати участі у виборах. Є навіть у політичних діячів різна оцінка. Скажімо, оцей відсоток населення, що висловився за таку-от політичну силу (я не буду казати, за яку, бо не хочу порушувати тут зараз закон), має більшу вагу, ніж відсоток іншої політичної сили. Що означає “більшу вагу”? Тому що вони на всіх цих рейтингах і оцінках будуть підтримувати певну силу, а на вибори не підуть. І це, виявляється, дуже впливає на весь процес.
Ми хотіли б добитися того, щоби люди усвідомлювали: не піти на вибори, усунутися від кардинальних життєдайних рішень – це все одно, що вчинити нечесно.
…щоб люди усвідомлювали: не піти на вибори, усунутися від кардинальних життєдайних рішень – це все одно, що вчинити нечесно.
Вахтанг Кіпіані: А от чи є у вас інформація, яка частина суспільства українського більш невідповідальна, негромадянська? Це молодь чи люди старшого віку?
Мирослав Попович: Як мені не боляче говорити, але це більше молодь. Я її прекрасно розумію – але молодь, яка бере участь у всіх політичних кампаніях завжди в передніх шеренгах, дуже часто, коли йдеться про такий вирішальні моменти, буває зневірена і відчуває пересиченість поганою нудотною політикою гостріше, ніж старше покоління.
Вахтанг Кіпіані: Але якби ви, ті авторитети, які об’єдналися в цю ініціативу, все-таки вказали пальцем – оцей політик чи оця партія гідна, принаймні ми їй довіряємо, даємо шанс проявити себе як моральній політичній силі. Тоді й вибір молодих і не тільки молодих людей був би раціональнішим. “От мене Попович, Брюховецький, Гаврилишин запросили – я пішов…”
Мирослав Попович: Я дуже не хотів би, щоби будь-який перелік прізвищ, в тому числі і з моїм вкупі, впливав на виборця і визначав, кого викреслити. Бо це має бути самостійне рішення кожної людини. І саме цього ми й хотіли досягнути – щоби була визначена моральнісно і політично вся наша так звана електоральна маса.
…молодь, яка бере участь у всіх політичних кампаніях завжди в передніх шеренгах, дуже часто, коли йдеться про такий вирішальні моменти, буває зневірена і відчуває пересиченість поганою нудотною політикою гостріше, ніж старше покоління.
Вахтанг Кіпіані: Багато людей, особливо із Західної України, де висока релігійність населення, кажуть, що Церква в цій кампанії виявилася одним із учасників політичного процесу. Немає району чи села, де не агітували б за різних мажоритарних кандидатів. Тобто слова “мораль” і “Церква” мали би бути поруч, а в цій кампанії аморальність і частина священиків – сусіди. Чи у вас є слово до тих отців духовних, які сьогодні агітують за певних політиків?
Мирослав Попович: Мене це дивує, тому що власне ця ініціативна група була створена за ініціативою владик трьох Церков – православної Київського патріархату, православної Московського патріархату і Української греко-католицької. І мотивація владик церковних була не церковною, я сказав би, а саме моральнісною.
Вахтанг Кіпіані: Але ж не слухають отці патріархів?
Мирослав Попович: Отже, є якісь іще сили, які впливають сильніше, ніж патріархи.
Вахтанг Кіпіані: Пане Мирославе, продовжуйте зі своїми аксакалами-патріархами впливати на українську політику – може, моральності у ній стане більше.
Мирослав Попович: Я хотів би закликати всіх, особливо молодих, прийти на вибори і проголосувати згідно із велінням совісті.
