Не обов’язково виходити на вулиці. Просто треба сказати собі: “Все, я більше не буду жити по брехні”
В основі економічної та політичної кризи лежить криза духовна. І виходити з усіляких кризових ситуацій слід, лікуючи насамперед дух. Люди повинні навернутися на правильний шлях. Так було у минулому, так є і сьогодні – саме такою є закономірність одужання суспільства.
В ініціативній групі «Першого грудня» нас лишень одинадцятеро – людей різних доль, різних переконань, різних політичних симпатій. І часом навіть цікаво спостерігати за тим, як ми, будучи такими різними, починаємо говорити в унісон, коли розмова доходить до питань духовних. З одного боку, ми дуже розраховуємо на увагу суспільства, а з іншого не переоцінюємо наших можливостей. Дуже добре розуміємо, що часто виглядатимемо тим наївним древнім старичком, який говорить активним молодим людям: “Думайте про мораль, думайте про духовні принципи та цінності”.
Часом людей заполонює виграшність іншого шляху, тож вони йдуть ним, і для них наша позиція виглядає навіть кумедною. Я застосую дуже переконливу для мене аналогію: ми добре розуміємо значення правил дорожнього руху, знаємо, що виїхати на смугу зустрічного руху означає спровокувати зіткнення, спричинити катастрофу. Але перестаємо розуміти значення правил, коли йдеться про засади морального життя, про дотримання певних духовних принципів. Ми перестаємо про це думати, нам здається, що виїхати на “зустрічну смугу”, тобто йти супроти Божих законів, – це добре, це успішно, це виграшно.
Більшість українського суспільства, якщо вірити соціології, вважає, що жити чесно – це погибель. Нема на то ради. Але я буду стояти і говорити тим, хто мчить повз мене: люди, ви робите недобре – не дивуйтеся, якщо вас потім спіткає катастрофа.
Особисто я не відділяю себе від спільноти. Сьогодні мудро можу говорити про значення духовних принципів, а завтра можу згрішити, поперти кудись супроти руху. Я – жива людина, тому розумію, як легко відхилятися від правильного шляху. Тому й апелюю до інших людей і, зрештою, до самого себе: будьмо обачними і будьмо пильними, бо необачність загрожує нам усім як суспільству дуже великою катастрофою.
Мене не тривожить те, що про нашу групу та про мене зокрема знає мало людей. Нереалістично було навіть розраховувати, що знатиме багато. І не в цьому наше бажання. Нехай не знають про нас – але нехай знають про те правило, про яке я щойно казав. От що важливо.
Нам треба повернутися на правильний шлях розвитку нашої держави, щоби довкола духовних цінностей об’єдналася критична маса енергійних дієвих людей. Я переконаний, що такі люди є, та ще не настав резонанс – але він настане вже у найближчому майбутньому. І тоді ця критична маса людей, які в один момент скажуть собі: “Все, крапка, я більше не буду цього терпіти”, – переломить ситуацію.
Я не про якісь мітинги, сутички тощо – для духовного протесту не обов’язково виходити на вулицю. Духовний протест – це коли ти кажеш собі: “Все, я більше не буду продавати свій голос”, – чи: “Ні, я більше не буду брати участь у корупційних схемах”, – і так далі. Таким свого часу для нас дуже промовистим був заклик Олександра Солженіцина “Жить не по лжи”. Все, крапка, ми собі говорили: “хоч що мені буде, але я не буду жити відповідно до брехні”.
Отакий духовний протест, така духовна непокора потрібна нам. І необхідна критична маса таких людей. Тоді все буде гаразд в Україні.
Джерело: ТВі