Зустріч із Блаженнішим Любомиром Гузаром, на мою думку, є важливо подією у житті кожного. Коли сидиш поруч із цією людиною, то відчуваєш себе одухотворено, легко і, водночас, схвильовано. Хвилюєшся тому, що розумієш – навпроти тебе сидить людина-легенда, яку висвячував сам Йосип Сліпий, навпроти тебе чоловік, який був одним із 16 кандидатів на пост Папи Римського після смерті Івана Павла ІІ, навпроти тебе моральний авторитет не лише України, а й Західного світу.
– Блаженніший, нещодавно в Україні з’явився резонансний законопроект про наклеп. У разі його прийняття «завдяки» такому закону влада зможе саджати за грати фактично кожного журналіста, який потрапив їй у немилість. Як ви оцінюєте такі законодавчі пропозиції Партії регіонів?
Бачите, ми вже двадцять років є незалежною державою. І ми ще не мали часу витворити політичну культуру, бо двадцять років − це дуже короткий термін. Ми пробуємо щось, говоримо про демократію, але не знаємо, що це. Ми живемо традиціями минулих десятиліть, коли Україна була частиною Радянського Союзу. Тому не треба дивуватися.
Ми могли б навчитися від держав, які довгі роки існують, плекають демократичні традиції. Ніхто ніде не любить наклепів, адже наклеп сам у собі є моральним злом. Але наклеп – то не є трагедія. Бо це є також нагода для людини, яка свідомо вибрала бути видною.
От слухаю, радіо «Свобода» цитує слова американського президента. Його запитали, чи він ображається на наклеп. Він сказав, що хто є президентом чи хоче бути президентом і ображається на наклеп, то він повинен шукати іншого способу життя. Бо хто стоїть високо і всі його бачать, то неможливо, щоб не було наклепу.
Наклеп для мудрої людини − то є також нагода застановитися. Як мені щось закидають, то не треба думати − той мене хоче знищити, той мене хоче скривдити. Перше запитай себе − чому? Наклеп є нагода спростувати. Або застановитися і подумати − якщо мені це закидають, то що я роблю, що мені таке питання чи такий наклеп висловлюють? Люди бояться, вони не відчувають себе впевненими, їм здається, що весь світ проти них, бо вони не мають почуття власної гідності, власного досвіду. І вони бояться, щоб їх не усунули від влади. Тому вони впроваджують такий закон, думаючи, що за допомогою закону можна щось, на правду, «врятувати».
Людина, якій щось докажуть, повинна зректися свого уряду. А наклеп − це не є доказ. Воно не нищить людини, а є дуже доброю нагодою, щоб щось поправити.
– Тривогу серед свідомих українців підняв спочатку законопроект, а згодом закон про регіональні мови. Наразі російська вже є регіональною майже у половині областей України. Нещодавно прозвучали версії щодо закону про російську, як другу державну. Як вважаєте, які наслідки це несе українському народові, державі?
Ті, хто себе почувають українцем, повинні говорити українською. Мені дуже прикро. Скільки депутатів ВР говорять публічно російською! Приватно хай кожен говорить якою хоче мовою. То його справа. Але публічно державний чиновник щоб говорив чужою мовою… Це показує, що там немає українського духу. Але ті, які мають український дух, повинні за всяку ціну підкреслювати свою мову − говорити нею, писати, жити тою мовою.
Я чув, що у Криму, на Закарпатті почалися труднощі, бо все було російською, а тут раптом зіткнулися з угорською мовою, з татарською, з румунською. У нас, на жаль, наша Верховна рада пропонує щось не подумавши, що з того вийде.
Я думаю, що та справа мовна − це інспірована з-поза меж України, що вона на замовлення. Оскільки наша система йде до такої, я б сказав, диктатури свого роду, бо в одних руках дуже багато сконцентровано влади.
– У одному із своїх блогів ви пишете, що сучасні українські політики чимало грошей вкладають у політичну рекламу, а з людьми бачаться зрідка на таких собі популістських зустрічах. Чому, на вашу думку, політики так бояться спілкуватися із народом віч-на-віч?
Бо вони не є добрі політики. Їм бракує тої політичної культури. Бути собою треба. Чого він має боятися? Він є політик, і якщо він працює так, як треба, або хоче працювати, і готовий працювати для громади, а не для себе чи грошей − то чого боятися?
Але треба мати обличчя, хребет. І не треба страху. Страх є і у тому законі щодо наклепу. Вони без хребта, без почуття власної гідності.
Депутати бояться зустрічатися з людьми, бо як вони голосують? На замовлення. Хтось махає рукою і всі, як роботи, голосують. З такою культурою не дивно, що вони бояться.
Для мене політик – це повинна бути дуже поважна, культурна особа. Сама в собі. А якщо людина не має почуття власної гідності, вона тікає, вона боїться. То не дивно, що у них є такий страх перед зустріччю з людьми.
– Наразі до парламенту балотуються фактично ті люди, які вже були при владі, більшість з них – неодноразово. Відтак, експерти кажуть, що нових облич у новій Верховній владі ми не побачимо. Ваш компаньйон з ініціативи 1 грудня В’ячеслав Брюховецький у інтерв’ю нам казав, що в Україні ситуація зміниться на краще у 2015 році, адже підросте абсолютно нове покоління, яке вболіватиме за свою державу. Ви із цим погоджуєтесь? Як діяти цьому новому поколінню?
Я згоден з шановним паном ректором Брюховецьким. Це заслужена людина, мудра людина. Правда, я трохи маю сумнів, що 2015 рік. Я би не ставив так докладно часові межі. Одначе принцип є ясним – коли прийде зміна, коли вимре покоління, яке виросло за «совєтів». То є як перехід через пустиню ізраїльського народу з Єгипту до Обіцяної землі. Такого процесу приклад ми маємо в історії, історії біблійній.
Але що потрібно − молодому поколінню треба допомогти. Ви бачите, що домінує сьогодні в політиці, в нашому суспільному житті. Послухайте заяви наших політиків. Всі говорять про гроші, про кризу, про економіку, про гривню. Я багато слухаю радіо. І мене дивує, що ці офіційні люди говорять про економіку. Я не кажу, що це зло і не потрібно. Навпаки. Але економіка − то не є початок і кінець життя.
Є інші цінності, з якими економічні цінності співдіють і від яких є велика користь. Ми називаємо їх популярно «духовні цінності», які треба плекати. Пошана для людини, для закону. Говорити правду, бути справедливим. Такі загальні цінності − якби ми їх сповняли, серйозно брали в житті, то ми б оминули на дві треті чи чотири п’ятих тих клопотів, які ми сьогодні маємо.
Одним словом, нове покоління прийде, але воно повинно бути натхненним духовними цінностями, і з цим природно прийде зміна. То не буде якась драматична зміна, не революція. Революція − це заміна одних людей на других, то не розв’язка. Тут не буде революції, а радше еволюція. Нормальний розвиток заміни отих матеріальних цінностей, які маємо сьогодні, на цінності духовні.
Розмовляла Олена Долинна
Джерело: regionews.ua
