Євген Сверстюк: Люди шукають героїв

Звідки ми знаємо, що немає авторитетів? Не шукайте їх у Верховній Раді — треба шукати їх там, де люди працюють, живуть, б’ються з бідою і залишаються при цьому справедливими і совісними — Євген Сверстюк, Вечір з Миколою Княжицьким.

Микола Княжицький: Пане Євгене, я Вам вдячний за інтерв’ю і думаю, що зараз хороший час для цього. Ти більше, що перебуваємо ми у Львові на врученні премії «Світло справедливості». Це така своєрідна премія, здається, аналогії її немає.,

Євген Сверстюк: … і несподівана.

Микола Княжицький: Наскільки вона є важливою?

Євген Сверстюк: Світло справедливості – це Боже світло, справедливість бачить Бог. Але люди захотіли звернути увагу, щоби інші бачили. Ця премія привертає увагу до такого явища, як-от щойно ми слухали пані Ларису Зарубну, це совісливе і глибинне традиційне, у чомусь навіть старовинне українське.

Микола Княжицький: Коли б Ви особисто вирішували, хто має бути лауреатом такої премії… Адже часто кажуть, що в українців немає позитивних прикладів, немає моральних авторитетів. Я з цим не погоджуюся – але така думка існує в суспільстві.

Кажуть, що немає порядних людей, що всі цинічні, немає моральних авторитетів, бо їх шанує якесь вузьке коло людей, а не все суспільство загалом. Кому б іще – окрім тих, очевидно, хто цю премію вже отримав, Ви вважали за потрібне вручити її або щось аналогічне? І чи існують в українському суспільстві моральні авторитети – чи мають рацію ті, хто кажуть, що їх немає?

Євген Сверстюк: Якби я вирішував, то собі такої премії не дав би. Таких людей треба віднаходити – а я вже давно знайдений. Отаких людей на глибинці, совісливих, непоступливих, які створюють навколо себе моральне середовище, середовище порядності й пошани, і треба розшукати. Звідки ми знаємо, що їх немає, що немає авторитетів? Не треба шукати їх наверху, не треба шукати їх у Верховній Раді, – треба шукати їх там, де люди працюють, живуть, б’ються з бідою і залишаються при цьому справедливими і совісними.

Микола Княжицький: Може, для наших людей це часом є і виправданням своїх власних компромісів? Бо якщо немає навколо моральних авторитетів, то і я не мушу бути дуже моральним?

Євген Сверстюк: У цьому шуканні моральних авторитетів є щось дуже фальшиве. В суспільстві, звичному до рабства, є тенденція шукати героя. І щоби цей герой був конче схожим на Геракла. А таких нема. Люди скаржаться, що нема. Ми, мовляв, тільки глядачі, а на арені героя нема. А чому ви – глядачі? Ви один раз прийшли в життя, як і той Геракл, і мусите на своєму місці бути героями! Тобто не треба валити стіни, треба просто копати криницю. Капати в глибину, на одному місці, не розкидаючись, працюючи в поті чола.

Микола Княжицький: «Візьми і зроби» – це гасло, написане при вході в Український католицький університет, видається мені теж надзвичайно актуальним для українців зараз. Знаю, що ініціатива «Першого грудня», до якої Ви є причетним, продовжує існувати. Ви задоволені цим рухом і цією ініціативою, це так тихенько помре і пройде – чи будуть якісь результати?

Євген Сверстюк: Ні, це не пройде. Думаю, ця ініціатива народилася не просто з чиєїсь фантазії, а вийшла з глибини. Думаю, що Церкви у цьому питанні об’єдналися невипадково, вони хочуть шукати вихід життя і пробудити в людях те, що лежить у глибині. Бо власне християнський світогляд закладений у глибині етносу. Назовні він затоптаний і засмічений невидимими гаслами, зрештою, павутиною меркантилізму. Але він є. І це треба добувати в народі.

Микола Княжицький: Зараз триває передвиборна кампанія. Чи звертався хтось до Вас чи до інших людей, які підтримують ініціативу «Першого грудня», з чинних політиків за порадою, за розмовою? Не кажу «за підтримкою», бо очевидно, що цього немає, адже мета цієї ініціативи зовсім інша, – але поговорити часом таки треба. На жаль, українські політики залишаються осторонь українського суспільства і його громадських діячів.

Євген Сверстюк: Якщо говорити про чинних політиків, зациклених, то вони все знають і вже все чули. Якщо говорити про тих, хто хоче зараз через мажоритарні округи вийти, то ці зверталися. І є зараз люди, які хочуть внести у Верховну Раду елемент християнських чеснот, хочуть повернути людей обличчям до чого справжнього, без чого неможливе функціонування суспільних інституцій.

Микола Княжицький: А от уявіть, що така людина наприклад, виходить зараз на мажоритарний округ – і проти неї йде кандидат, який підкуповує виборців, діє нечесно. А ще в комісіях можуть не так підрахувати – ми знаємо, яким чином формуються комісії… Наскільки люди з такими чеснотами мають шанс потрапити в українську політику? І якщо вони не потраплять, то що відбуватиметься з українською політикою? Не зараз, не на цих виборах, а загалом?

Євген Сверстюк: Коли вони пройдуть через поле боротьби, коли зіткнуться з цими труднощами і ввійдуть у боротьбу справжню емоційно й інтелектуально, думаю, що вони залишаться на цьому полі. Ті, хто розчаруються – то нехай, а інші залишаться. Це є активізація суспільства.

Микола Княжицький: А чи мають вони шанси в несправедливих умовах у нечесній системі, не йдучи на певні компроміси з цією системою, чогось досягти?

Євген Сверстюк: Іде чоловік, який видає, може, соту долю накраденого, будує дитячий майданчик і т.д. Думаю, він має більше шансів, ніж той, який хоче змінити обличчя парламенту… Але навіть якщо добра людина не пройде, ніщо добре даром не пропадає. Добро має властивість залишати насіння.

Микола Княжицький: Що Ви порадили б зараз тим людям, які будуть голосувати, які підуть на вибори? Як діяти, якими принципами керуватися? А якщо раптом буде розчарування, то теж як діяти?

Євген Сверстюк: Радив би орієнтуватися не на заяви, не на виступи, а на те, якою є людина і вибирати совісних. Це дуже часто видно одразу – людей, які не мають чого дарувати, але які явно вболівають за суспільну справу і прагнуть змінити своє життя і життя навколишнього світу, суспільства. Тобто щоби вони орієнтувалися на людей діла і таких, у яких є світло любові й прагнення справедливості. Це дуже важко розрізнити для пересічного виборця.

Але все ж інтуїтивно люди відчувають, що це – негідник (вони це вже по телевізору бачать), а цей чоловік, здається, з іскрою Божою. Вони це відчувають. На жаль, ми не можемо рекомендувати списку якоїсь позитивної партії, але орієнтуємо просто на обличчя людей, на моральне обличчя.

Микола Княжицький: Дуже дякую. Думаю, що для багатьох це справді актуально. Хтось каже, що от програма партійна погана, ще щось. А те, що Ви сказали, може, і суперечливе в нормальному розвинутому суспільстві, але в наших умовах сьогодні, можливо, справді треба дивитися на це.

Євген Сверстюк: Програма… Та ж усі ці програми – то набір фраз. Жодної партії нема, яка в щось вірить і щось обстоює. У нас нема християнської партії у парламенті – це нечуване явище! А якщо є, то щось таке карикатурне, як Журавський.

Микола Княжицький: Ну, його там теж немає.

Євген Сверстюк: Але такі самі йдуть… У кожній європейській країні є партія християнська. І вона має програму, закладену вже в назві.

Микола Княжицький: У такій країні, як наша, це може лежати в основі ідеології цінностей більшості українських партій, не лише якоїсь однієї, як це відбувається в Німеччині чи в багатьох інших країнах.

Євген Сверстюк: Причому ті цінності не артикулюються.

Микола Княжицький: Бо люди, які представляють ці партії, ними не керуються… Дякую, пане Євгене…

 TVi

Опубліковано у Інтерв’ю, Відео, Новини | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.