Почесний президент столичного університету “Києво-Могилянська академія” 65-річний В’ячеслав Брюховецький призначає зустріч у своєму кабінеті. З вікон просторого приміщення на другому поверсі видно зелені каштани. Кругом — стоси книжок.
— Пізніше передзвоню, Валентино Миколаївно. У мене інтерв’ю, — каже по мобільному В’ячеслав Степанович.
Якою ви бачите теперішню Україну?
— На кожному кроці нас переслідує цинічна брехня. Їду дорогою — безліч рекламних щитів комуністів. На які гроші ця шалена реклама? Про що вони говорять на білбордах? Про те, що влада нищить народ. Але ж комуністи з “Регіонами” утворюють більшість у Верховній Раді. Тобто вони і є влада. Ми всі бачили маєтки комуністичних лідерів, того ж Симоненка. У них є реклама-віршик: “Земля украинцам как родная мать, не дадим за деньги ее продавать”. Самі вони не задумуються, як печально-смішно це звучить від комуністів, які у 1930-х роках силоміць забирали землю у селян, а їх, як скот, відправляли товарними ешелонами в Сибір. Чи симоненки-мартинюки гадають, що народ забув про це?
На парламентських виборах ми покажемо, наскільки нація сьогодні сформувалася і усвідомлює себе як суб’єкт історії, а не об’єкт маніпуляції. Дивлячись на молодь, бачу, що можемо мирним шляхом змінити владу. Якщо це зробимо, тоді заслужимо на оплески всього світу.
Cаме молодь дає надію?
— Молодь — різна. Я виростав у часи хрущовської відлиги. Тоді здавалося, що в моєму поколінні не буде стукачів і зрадників. Усі будуть чесними, бо ми раптом дізналися те, що від нас приховували. Але вже в університеті виявилося, що падлюк і стукачів вистачає. І зараз є молодь, яка сидить п’є пиво. Однак має бути критична позитивна маса. Соціологія говорить: щоб змінити ситуацію у країні, треба мати 10 відсотків людей, які мислять у правильному напрямку. В Україні якщо ще й немає цих 10 відсотків, то незабаром буде.
Коли це “незабаром” настане?
— Я колись робив прогноз, і випадково ця дата збіглася з майбутніми президентськими виборами 2015 року. А я обрав 2015-й, бо тоді Києво-Могилянській академії буде 400 років. Я говорив, що президентом України стане випускник нашої академії. І Кличко, і Яценюк теоретично могли б бути випускниками першого набору “Могилянки”. Повинно прийти нове покоління й нові люди. Воно вже йде.
Якось ви сказали, що зі студента, який не бунтує, нічого не вийде.
— Основне призначення студента — вчитися. Бунтувати потрібно лише за умови, якщо точно знаєш, як перемогти. Під час помаранчевої революції українці перемогли. А після неї програли вже інші, не ті, які її робили. Я на власні очі бачив, як лідери помаранчевої революції злякалися, коли вийшли люди. Я був членом Комітету національного порятунку й бачив, як усе відбувалося. Коли вони потім казали: “Ми вивели людей!”, я заперечував: “Це не ви вивели людей, а люди вивели вас”.
Німецький філософ Рональд Піч, який приїжджав щороку викладати до нас, в одному інтерв’ю пояснив ситуацію в Україні. Він сказав: західноєвропейці не можуть нас зрозуміти, бо живуть спокійно і знають, що буде далі. А от українці сидять, сидять, терплять. Насправді ж усе нагромаджується, гальванізується і потім щось з’являється. Хто міг уявити, що 1991 року Україна стане незалежною державою? Хто міг передбачити результати референдуму? А що після стагнації раптом вибухне Майдан? Також ніхто не уявляє, що буде за років два-три. А щось таки буде. Протестна хвиля наростає. Головне, щоб це відбувалося мирним шляхом.
В Україні можливий арабський сценарій революції?
— Є люди, які кажуть, що незалежність треба скріпляти кров’ю, а українська незалежність нею не скріплена. Так от, ніякі арабські жертви не можна порівняти з тією кров’ю, яку українці пролили за свою незалежність. Починаючи від Богдана Хмельницького, через Мазепу, визвольні змагання початку ХХ століття, УПА, дисидентський рух. Хіба смерть Василя Стуса не є жертвою, що варта мільйонів? Я — противник силових революцій. Історія свідчить, що будь-яка силова революція згодом викликає контрреволюцію. А вона знову завершується кров’ю, тільки з іншого боку.
Команда Януковича зможе передати владу демократично?
— Це залежить від нас. Вибори — результат мислення людей. Усе сфальсифікувати неможливо. А знову оберемо Януковича — так нам і треба. Якщо подобається скотське ставлення влади, то так і буде.
Хто отримає більшість у наступній Верховній Раді?
— Опозиція набере більшість.
Що загрожує українській мові після прийняття закону Колесніченка — Ківалова?
— Нічого. Ми й не таке бачили: і емські укази, і валуєвські циркуляри. Загрозу може нести лише внутрішня байдужість. Якщо народ думатиме “нащо нам та мова здалася, не цікаво, по-руські поцвенькаєш, і одразу ж легше житиметься” — це єдина справжня небезпека.
Хто є сьогоднішня українська еліта?
— Еліти немає. Грішний, коли при створенні Києво-Могилянської академії на початку 1990-х казав, що тут учитиметься еліта. Сьогодні студентам говорю: “Забудьте, що ви еліта. Коли станете старенькі, хтось про вас скаже, що ви еліта, якщо будете на те заслуговувати”. Мене коробить, коли чую словосполучення “політична еліта”. Так себе називають дегенерати, які бігають у парламенті.
Чому зараз не маємо такого суспільства, яке б хотіли?
— Минуло всього 20 років. Це — ніщо. Думаєте, немає проблем в інших країнах? У Польщі? О-го-го! Там скільки проблем. У Франції, Сполучених Штатах Америки — так само. Проблеми є й будуть завжди. У нас найстрашніше те, що не маємо повноцінної нації. Це — наслідок цілеспрямованої політики денаціоналізації України.
Дзвонить стаціонарний телефон. В’ячеслав Степанович відповідає, що не може говорити, бо в нього інтерв’ю.
— Процес довгий, неоднозначний, але він іде, — продовжує. — В історії України цей період буде такою собі крапочкою. Історики його опишуть трьома реченнями: був один нездатний, прийшов другий дурний, третій недорікуватий. І — все. Але потроху викристалізовується певна група людей, які мусять потім узяти на себе відповідальність. І це вже буде інше покоління. Головне — усвідомлювати, що від твоїх зусиль у кожному конкретному випадку щось залежить. І робити усе для того, щоб воно відбулося.
Можна говорити: “А чого ці політики сидять і не роблять?”. По-перше, ти зробив їх політиками. Навіть якщо голосував не за них, це не має значення. Значить, твої знайомі голосували.
У чому українці сильні і слабкі?
— Українці — різні, і в цьому також багатство. Вони не пасивні, бо здатні були на помаранчеву революцію. Дуже боляче усвідомлювати, що справжню еліту свідомо винищили. У 1930-х зруйнували базу, на якій стояла українська нація. Тоді говорили про ліквідацію “куркуля”, а насправді винищували трудівника. Залишилися слабші.
