Про трансформацію України
— Мусить змінитися й політичний лад, мусить змінитися й економічна система. Я впевнений, що нинішня влада не може провести цієї трансформації. Вони не знають, як. Багато з них і не хочуть, бо це не в їхніх особистих чи групових інтересах. На жаль, я навіть не вірю, що це могла би зробити опозиція, навіть якщо би вона прийшла до влади. Це може зробити молода генерація, люди віком 20—35 років. Вони не перевантажені досвідом Радянського Союзу.
Коли кажу про досвід, мені пригадується давня китайська приповідка: «Досвід — як той ліхтар, який висвітлює шлях уже пройдений, а не той, який лишень треба пройти». Молоді люди знають мови, на відміну від тих, які були при владі колись, — ті знали російську, а дехто — українську. Мова — це джерело їхнього знання, користуються сучасними методами праці, комунікації. Можуть багато навчитися навіть з Інтернету. Однак звідти можна отримати різні факти, але не розуміння тих фактів. Гадаю, що молоді люди, які би пішли до влади на різних рівнях, були би налаштовані служити своєму суспільству, а не наповнювати власні кишені. Немає іншої поради для українців, як учитися, розвиватися, аби творити ці критичні маси молоді, яка могла би трансформувати Україну. І вчитися працювати командами, бо тільки тоді вони можуть показати дорогу іншим. І я дуже тішуся, бо бачу, як молоді люди активізуються.
Про гроші
— В Україні надто подружилися політика й бізнес. То, так би мовити, — рідня. І це є надзвичайно шкідливо для будь-якої країни, бо тоді бізнесові інтереси мають пріоритет над тим, що справді треба робити для країни. В Україні маємо ще й кризу демократії — гроші та лобі спотворили її. Криза — у тому, що в багатьох державах гроші відіграють надто велику роль, не ідеї, не програми, а саме гроші. Випускники «Могилянки» створили асоціацію, хотіли збирати кошти для академії. Але вже за кілька місяців запитали в самих себе, що вони можуть робити для України. І я дуже конкретно пропоную таке: вивчити досвід країн, які залишаються, попри кризу, нормальними економічно. Люди з різних молодіжних організацій мають формувати групи для навчання. У кожній групі повинен бути один політолог, один економіст, один еколог, один соціолог — фахівці, які би вивчали групами кілька демократичних країн, котрі є ще нормальними країнами. Їх дуже мало. Для мене нормальна країна має чотири характеристики: повна політична свобода; певний рівень економічного добробуту населення; соціальна справедливість; співжиття з природою, а не її експлуатація, руйнація та засмічення. Тому раджу молодим вивчити досвід Норвегії, Швеції, Швейцарії, Австрії, Німеччини, Канади.
Про завдання для молоді
— Отже, що ті люди вивчатимуть? Не тільки конституцію, вони будуть вивчати ідеології партій. Для тих країн є нормальним, що при владі, скажімо, є три партії. У Швейцарії їх — чотири, вічна коаліція. Що відбулося в Німеччині? Американці й англійці змусили Німеччину проголосити тоді закон про те, що представники профспілок мали бути в наглядових радах підприємств. І вони думали, що в цей спосіб ця країна не зможе відбудувати той промисловий потенціал, який був базою для мілітарної потуги Німеччини. Коли вже робітники були в наглядових радах, то вони знали стратеґію, фінансові звіти тощо. Тому робітники ефективно працювали замість того, щоб іти на страйки. Тобто відбулося протилежне до того, яким був намір. До того ж, там був один економічний радник канцлера Аденауера, який вийшов із концепцією соціального вільного ринку. Це був другий дуже важливий елемент. У Німеччині створили певну соціальну справедливість. І Німеччина не стала тим диким капіталізмом, який тепер поширений майже в цілому світі.
Треба знайомитися з тим, яка в них є ідеологія, які в них є плани дій, а не виборчі плани, як є в Україні. Вони із часом могли би ділитися тим, що вивчають. Це можна зробити легко Інтернетом чи на певному форумі або семінарі. І з часом ці люди стануть політично освіченими. Я би навіть сказав — вони стануть політичними архітекторами. Себто розумітимуть, як вибирати з досвіду тих країн певні елементи, які будуть складовими нашого майбутнього суспільного ладу: яка буде політична система, економічна система тощо. І, крім цього, вибирати з тих країн елементи, котрі підходили би не тільки характеру українського народу, а також враховували б його бажання. Наприклад, нам, українцям, дуже потрібна соціальна справедливість. Щось можна було би взяти і з Союзу: платили пенсії, була система охорони здоров’я, підтримувалися освіта, спорт, деякі мистецтва. Тому треба думати системно, вивчати групово, ну, і не чекати аж так надто довго. Але — іти групами в ради всіх рівнів. Щоби там була критична маса таких людей із тої генерації. Я не думаю, що молодь повинна вступати до існуючих партій. Вона має йти непоодиноко, аби повторити процес березня 1990 року.
Як Україну перетворити на нормальну державу
— Треба подбати й про те, щоби нова архітектура суспільного ладу була в гармонії з характером українського народу. Для мене вдача українців проявилася під час Помаранчевої революції — унікальної події у світовій історії. Ті кілька тижнів увесь світ був загіпнотизований Україною. Ми виглядали як особливий народ, який зробив революцію з квітами, співами та вимогами права і свободи. Чи є інший народ, який ставив би тільки моральні вимоги, а не матеріальні, як то зазвичай буває? Вважаю, що саме це — справжній характер українського народу. Він тепер є присипаний різним гноєм, але під ним ще живе корінь. Загалом, я не вірю в революцію. Революцією ми не перетворимо України на нормальну державу. Революції мають сумну історію. Люди, які вміють їх організувати, не вміють управляти тими країнами.
Про мову
— Мовний закон є найгіршим законом за всі роки незалежності України, найбільш небезпечним. Його мета — розколоти, навіть знищити окремі території України, щоби нашому «доброму» північному сусідові було легше її проковтнути. Найкраще протистояння цьому закону — повсюди розмовляти лише українською мовою. Усюди говорімо виключно українською — усюди, усе й про все. Я певний, що це було б ефективніше, аніж писати публічні листи чи протестувати тощо. Ми би показали дієво, що в Україні є одна державна мова, яку всі повинні знати.
Водночас у цьому є й деякий позитив: це мобілізує людей більше, не тільки на вибори до Верховної Ради чи вибори президента, а справді допоможе навчитися, як це робити, і потім іти в різні органи влади — починаючи з району й області, щоби змінити Україну, аби вона могла пройти необхідну трансформацію. Починайте знизу, і тоді можна дійти догори критичною масою, аби потім домінувати. Це забере кілька років. І, може, через 10—15 років Україна стане такою державою, про яку я писав у своїй книзі.
***
Економіст світового рівня, засновник економічного форуму в Давосі, директор Міжнародного інституту менеджменту в Женеві, член Міжнародної академії менеджменту, Світової академії мистецтва й науки, доктор економіки Університету Женеви, почесний доктора права Йоркського університету (Канада), Університету Альберти (Канада), а насамперед — українець Богдан Гаврилишин, до порад якого дослухаються політики, учені, економісти провідних держав світу, завітав до Львова на святкування ювілею «Пласту», оскільки сам є пластуном, і на Форум української молоді діаспори, бо, як зізнається, в основному спілкується тепер із мережами молодіжних організацій. Як член Римського клубу, чиєю метою є аналіз стану розвитку суспільства й прогнозування його майбутнього, Богдан Гаврилишин написав звіт «До ефективних суспільств: дороговкази в майбутнє», виданий окремою книгою дев’ятьма мовами.
Його виступи збирають цілі зали — переважно молодь. Здійснити кардинальне реформування в Україні, на його думку, має нова генерація відкритих світу талановитих людей із доброю освітою, знанням мов, новим мисленням. Для сприяння творенню майбутньої політичної еліти Богдан Гаврилишин 2009 року заснував власний фонд.
