Економіст світового рівня Богдан Гаврилишин, з яким консультуються сильні світу цього з багатьох країн, приїхав до Львова на Форум української молоді діаспори. Тут він поділився своїми думками, для чого і як вкладати кошти у нову генерацію.
Про це він розповів на брифінгу, присвяченому цьому Форуму української молоді, інформує кореспондентка IA ZIK. Його думки і пропозиції відзначаються реалістичністю, аргументованістю, є певною моделлю, яку можна вже зараз втілювати в життя.
Україна потребує тотальної трансформації
– Україна потребує тотальної трансформації. Не трохи реформи тут, трохи реформи там. Все мусить бути змінено. Ще раз кажу – все: і політична система-структура, і економічна, і соціальна. Я впевнений, що теперішня влада цієї трансформації не може провести. Вони не знають, як. Багато і не хочуть, бо це би не було в їхніх особистих чи групових інтересах. На жаль, я навіть не вірю, що опозиція могла б це зробити, навіть якщо б вона прийшла до влади. Чи це висловлювання якогось песимізму? Ні. Я вірю, що все зможе і зробить якраз ця найновіша генерація. То люди, які тепер мають 20-35 років.
Яка є візія чи план, щоб ця молода генерація могла таку трансформацію провести? У першу чергу, я вірю в те, що це змогли б вже люди, які знають мови. А люди при владі і майже всі з опозиції їх не знають. Не знати мов – не знати справді світу. Вони не знають не тільки про українську діаспору, але взагалі світу не знають. Це раз. Друге – це люди, які вживають сучасні інструменти праці: чи то є Інтернет, чи то є інші інформаційні технології. По-третє, вони мають знати світ. Таких багато вже тут, в Україні. Вони там бували, деякі навчались, деякі бодай відвідували. Ну і це є люди, які розуміють або будуть розуміти, що коли вже йти до влади, то з метою служити суспільству, а не на те, щоб наповняти свої кишені чи обороняти свої особисті інтереси.
Майбутні державні діячі зараз мають вчитися в групах у «нормальних» країн
Який має бути процес? Ті люди з різних молодіжних організацій мають формувати групи для навчання. В кожній групі має бути один політолог, один економіст, один еколог, один соціолог, які б вивчали групами декілька демократичних країн, які є ще нормальними країнами. Їх дуже мало. Назву тих декілька нормальних країн, з яких ми повинні навчитися, як держава функціонує. Для мене нормальна країна має чотири характеристики:
- повна політична свобода;
- певний рівень економічного добробуту населення;
- соціальна справедливість;
- співжиття з природою, а не її експлуатація, руйнація і засмічення.
Які є країни, що легко потрапляють під ці критерії? Це є Норвегія, Швеція, Швейцарія, Австрія, це є і Німеччина. Канада близько до того, однак вона трохи далека географічно від України.
Що вчити?
Отже, що ті люди будуть вивчати? Не тільки конституцію, але вони будуть вивчати ідеології партій. У тих країнах є нормально, скажімо, три партії, які є при владі. У Швейцарії їх чотири, вічна коаліція там. Треба знайомитися з тим, яка в них є ідеологія, які в них є плани дій, а не виборчі плани, як тут є – в Україні. Вони з часом могли би ділитися тим, що вивчають. Це можна робити легко по Інтернету чи на певному форумі або семінарі. І з часом ці люди стануть політично освіченими. Я б навіть сказав – вони стануть політичними архітекторами. Себто, будуть розуміти, як вибирати з досвіду тих країн певні елементи, які будуть складовими нашого майбутнього суспільного ладу. Себто, яка буде політична система, економічна система і так далі. І, крім цього, вибирати з тих країн елементи, які підходили б не тільки характеру українського народу (а для мене цей характер виявив себе під час Помаранчевої революції – не тепер), а також враховували його бажання. Наприклад, для нас, для українців, дуже потрібно соціальної справедливості. Бо цей аспект був навіть більше врахований у Радянському Союзі, ніж він є в незалежній Україні. Там були пенсії нормальні, була нормальна охорона здоров’я, там була освіта бодай в природничих науках (всі інші були спотворені). Так що треба думати системно, вивчати групово, ну і не чекати аж так щоб надто довго. Але – йти групами в районні ради чи навіть адміністрації, далі – в обласні ради. І вкінці – Верховна Рада. Йти як? Щоб там була критична маса таких людей з тої генерації.
Я не вірю у революцію
Я не вірю у революцію. Ми революцією не перетворимо Україну на нормальну державу. Революції мають сумну історію. Люди, які вміють їх організувати, не вміють управляти тими країнами. Вони спотворюються. Це не тільки Жовтнева революція, а також Французька 1789 року і так далі.
Існує благодійний фонд Богдана Гаврилишина. Ми найбільше помагаємо Пласту, але й іншим – це є «Студентська республіка» та інші. Але кілька важливих елементів переслідуємо в тому. Щоб люди навчалися групами, щоб в тих групах виокремлювалися природно лідери, а не самопризначувалися. Себто, людина, яка в цей момент чи у цьому ділі найбільш компетентна – він веде це навчання. І це лідерство переходить від одного до другого.
Як прийдеться творити партії, то треба буде творити зовсім нові партії. Немає сенсу пробувати перебудовувати існуючі. Люди занадто довго у тих політичних сотах перебували, щоби вони могли тут створити якісь нові ідеології. Не потрібно багато – потрібно три. Бракує якоїсь соціалістичної партії, якоїсь ліберальної. Соціалістична партія щоб була за соціальну справедливість, кращу освіту, гідні пенсії і так далі. Потрібна ліберальна партія, котра дбала би про творення багатства в Україні. І треба якоїсь центристської партії, що створювала нормальне скерування, була дахом над нашою Україною. Може бути п’ять тих партій, але не більше, бо як більше, то це, знаєте, як полова – мізерно. Ну і вчитися разом, творити потому ідеології для тих партій, і поволі йти у владу, але в той спосіб, щоб на якомусь рівні вони були домінуючим елементом. Як творити партії, то не щоб якась людина творить коло себе партію, але справді коли люди-однодумці сходяться і погоджують ідеологію, а опісля вибирають голову цієї партії.
Те, про що не прочитаєш в Інтернеті
А роль цього фонду – це не тільки фінансова допомога, коли групі треба десь виїхати до Швейцарії чи до Швеції. Але дати також певні поради.
Бо є деякі моменти в досвіді тих країн, що, мабуть, про них в Інтернеті не знайдеш інформації, які, одначе, були ключові в тому, як ці держави перетворилися якраз на ефективні. Згадаю один. Швеція не все була такою багатою, такою соціально справедливою, як тепер. Там були конфлікти між профспілками, підприємствами, урядом. У 1937 році зустрілися разом представники тих профспілок, уряду і підприємств. Про що вони домовились? Що вони повинні співпрацювати. І конкретно – щоб були представники профспілок у наглядових радах підприємств. У Швеції то був договір, а не закон. Який є результат з того? Як не дивно, профспілки мали свої приміщення, де вони вивчали своїх членів-робітників, як бути більш продуктивними. Не як організовувати страйки. Бо знали, що їхні представники у верховних наглядових радах, які помагають скласти стратегії тих підприємств, дістають фінансові звіти. І як тільки підприємство буде мати більші прибутки, автоматично зростають платні членів тих профспілок. От хотів згадати, що роль цього фонду – спрямувати навчання на такі речі, які стали б ключовими моментами в трансформації тих країн. Дуже подібна ситуація, що і у Швеції, склалася у Швейцарії. І якщо буде група, яка потребує зустрічі із тими людьми, що це творили, то фонд поможе налагодити контакти чи профінансує візит.
Записала Василина Думан, IA ZIK
