Не знаю жодних революціонерів, які змогли б гідно керувати державою — Богдан Гаврилишин

Богдан Гаврилишин, радник першого Президента України, чотирьох голів Верховної Ради і трьох прем’єр-міністрів України, член «Ініціативи 1-го грудня» зустрівся з учасниками Літньої школи газети «День» й провів дискусію на тему «Дороговкази на майбутнє».

Ця людина пройшла шлях від сина селянина, емігранта-заробітчанина у Канаді до засновника Міжнародного Інституту Менеджменту в Києві, Міжнародного центру перспективних досліджень. Крім того, науковець є членом Римського клубу, Іноземним членом Національної Академії наук України.

Далі пряма мова:

- Виклик для нас, українців, полягає в тому, що саме ми мусимо створити цивілізацію цього часу. Адже культура – це естетика, краса, рівне духовне піднесення. А в сучасних реаліях виходить так, що людина не складає в цій системі жодної цінності. Людина на сьогодні – це лише людський ресурс, тоді як у гуманному світі будь-яка особа має бути метою. Тому нашій країні потрібні нова філософія, нова ідеологія, нові архітектори суспільного ладу. А поки що маємо у світі жахливо спотворений капіталізм, коли багаті країни стали ще багатшими, а бідні – біднішими. Не хочу сказати, що погано, коли є багаті люди, але погано, коли є бідні.

Та перш ніж діяти, слід мати економічну свободу, окрім звичайної свободи, навчитися перетворювати особисті інтереси на суспільні за допомогою закону, а не через лобіювання.

Хто здатний сьогодні тверезо діяти? Маю серйозні сумніви щодо того, чи могли б це робити сучасна українська опозиція, якщо б вони прийшли до влади. Треба народу об’єднуватися у групи і ставати критичними масами, слід створити «моральну більшість». До речі, щодо «вирощення» критичної маси, то це мета ініціативи «Першого грудня». І не думаю, що ці зміни слід робити революційним шляхом, радше – еволюційним. Не знаю ще в історії жодних революціонерів, які, прийшовши до влади, змогли б гідно керувати державою.

Кожен з нас повинен почати з себе, щоб зміни цю державу на краще. Перше – це почати розмовляти українською. Здається, що наші люди навіть добрішими стають, коли говорять рідною мовою. Друге – пам’ятати, що «закордон» – це не автоматично Рай.

Насправді, багато розумних і успішних українців за кордоном мають бажання повернутися на Батьківщину, але не можуть із різних причин. Пам’ятаю, колись у грудні 2004 року моя знайома розмістила в Інтернеті оголошення із закликом до українців у еміграції, щоб ті поверталися в Україну. За тиждень прийшло близько 300 анкет і мотиваційних листів у відповідь. Я читав листи тих українців, і наверталися сльози від того, наскільки велике бажання в тих людей повернутися. Потому передали ці листи тогочасному Президентові. І що сталося? Нічого, ніякої відповіді.

Проблема, що в нас зазвичай є етикетки, а не ідеології.

Знаєте, для мене не важливо, щоб Україна була членом ЄС. Важливо, щоб вона туди була кваліфікована. Адже в управлінні ЄС теж не все досконало. Як 27 членів можуть дійти справді спільного консенсусу щодо закордонної політики? А ця умова є необхідною у вирішенні питань в ЄС.

Ідеальною, як на мене, є метод Швейцарії. У них влада чи не повністю децентралізована, а всі рішення вирішуються на громадянських референдумах. Безперечно, переносити старе на нову землю дуже складно. Проте наша задача є в тому, щоб вибирати ті прийоми управління закордонних успішних держав, які найкраще підходять нашій країні.

Наостанок скажу лише, що досвід – це ліхтар, який ми носимо на плечах: він освітлює той шлях, який вже пройшли, а не той, де ми зараз йдемо.

Поради Б.Гаврилишина молодіжним мережам та асоціаціям

І. Що робити в наступні кілька років

1. Створити кілька малих груп:

а) групи, кожна з яких складалася б з одного юриста, одного економіста, одного політолога, одного соціолога;

б) або професійні групи юристів, економістів, політологів, соціологів.

2. Вибрати кілька країн, де є політична свобода, економічний добробут для всього населення, соціальна справедливість та співжиття з природою, наприклад, Австралія, Німеччина, Норвегія, Швейцарія, Швеція.

3. Вивчити конституції цих країн, їх «архітектуру» та основні статті, політичну структуру, економічну систему, ідеологію кількох партій, думаючи про те, як для України ці складові суспільного ладу були б в гармонії, а не в дисонансі з іншими складовими.

4. Зробити резюме-підсумки вивченого в електронному вигляді та розіслати їх до інших груп.

5. Зібрати більші і довші збори та подискутувати про те, яка потрібна архітектура для України: політична, економічна, соціальна сфера.

6. Забезпечити висвітлення цих дискусій через авторитетні ЗМІ, з метою поширення прогресивних думок та ідей у суспільстві.

7. Подумати про створення кількох нових партій, наприклад – соціалістичної, центристської та ліберальної.

Що не треба робити:

1. Поодиноко вступати до існуючих партій.

2. Якщо вже йти на вибори-2012, то не поодиноко, а групами – для створення критичної маси нових ідей та підходів.

ІІ. Що робити вже зараз

1. Бути активним на місцевому рівні.

2. Вчитися на прикладах самоврядування від, скажімо, Німеччини чи Вінницької області та допомагати запровадити реформу з самоврядування.

Підготувала Ніна Поліщук

Джерело: Галінфо

Опубліковано у Статті | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.