Любомир Гузар: Не треба робити з жінок чоловіків

Блаженніший Любомир Гузар є однаково великим авторитетом як для католиків і православних, так і для невіруючих. Пропонуємо вашій увазі конспект відповідей Блаженнішого на запитання, поставлені йому на зустічі «Бути християнином сьогодні», організованій молодіжним рухом MZM: Молодь за мир.

Про розділену Церкву

Ми дуже нелогічно говоримо: стільки церков. Логічно, по-богословськи, було би сказати: є Христова церква поділена. У світі зареєстровано понад 3 тисячі різних християнських церковних організацій, але Ісус Христос створив тільки одну церкву. Якби ми, такі, як ми сьогодні є, поділені, далекі один від одного, щиро хотіли бути ближчими до Христа, то ми би непомітно для самих себе ставали значно ближчими один до одного. Якщо ми стаємо з’єднані з Христом стовідсотково, ми стаємо стовідсотково з’єднані між собою. Дуже часто для нас екуменізм — це оправдання, що ми далекі один від одного, натомість екуменізм справжній, як його проповідував Вселенський Собор, це заохота для всіх наближуватись до Ісуса Христа ітак зменшувати відстань один між одним, аж доки ми не повернемось до того моменту, коли замість трьох тисяч буде тільки одна Христова Церква.

Про роль жінки у суспільстві і Церкві

Жінка має особливу роль хоча б тому, що, за останніми данними статистики, на кожного чоловіка є аж три жінки (сміється). Яне бачу, не можу сам читати, тому слухаю або диски,або радіо. ІВосьмого березня я слухав радіо: цілий день говорили тільки про жінок. Яне слухав радіо усі вісім годин, але слухав його дуже багато в той день, і,знаєте, що мене здивувало? Яне чув слова “мати”, “матір”. Була “жінка, жінка, жінка при праці, права жінки” — це гарно, але чому не було слова “мати”? Я мусив чекати аж до другої неділі травня, коли пригадають, що жінка також може бути матір’ю. Треба більш зрівноважено підходити до розмови про рівні права мужчин і жінок.

Це правда, що у багатьох аспектах, особливо у так званому світі праці, є несправедливість. Я повертавсяв Україну у 1990-ому році поїздом “Рим-Львів-Москва”. На території України поїзд зупинився як раз на станції Славсько, з якої нас забрали на чужину в 1944 році. Вісім жінок несло залізничну рейку, а один чоловік, прораб, стояв і курив собі файку: соціалістичні рівні права! Ми не повинні нікому забороняти те, що йому належить, ми повинні кожному віддати належне по можливості.

Знаєте, Бог сотворив світ так, що є і чоловіки, і жінки, і ми повинні пошанувати, що є ця різниця. Жінки є матері, а мужчини є батьки,і це треба взяти до уваги. Роль жінки у державі, суспільстві, Церкві повинна бути відповідноюдо її природи, не треба старитися видумувати, з жінок робити мужчин, а з мужчин — жінок. Єнадмірні речі. Напевно, ви чули, що деякі жінки хочуть бути священиками. Якось мене в Англії пришпилив журналіст з питанням священства жінок і так крутив-крутив-крутив!Ія кажу:“Я буду боротися за право жінок бути священиками від тої хвилини, коли я буду могти народити дитину”. До таких справ треба підходити дуже зрівноважено.

Про допомогу бідним і слабким

Коли ми хочемо потішити матір, приносимо їй квіти, а як зробитиприємно Богові?Бог любить нас і Він дуже добрий до нас, і ми би хотіли бути добрими до Бога, ми би хотіли любити Бога, щось гарне зробити для Нього. Але ми не знаємо що. Відповідь є у Євангелії від святого Матея, 25 глава: “Що ви зробили для одного з тих найменших, ви зробили для Мене”. Бог нічого не потребує, немає нічого, що ми могли би Йому дати, бо все Його. Але Він сказав, якщови щось зробите для тих найменших братів, голодних, бідних, хворих — то зробите це для Мене. Але є і друга причина, чому чинити добро, — розповім її у формі майже притчі. Сидить чоловік на вулиці, жебрак, витягнув руку, просить пожертви. Пройшов один чоловік, кинув пару копійок, другий, десятий, аж приходить один, починає шукати в кишенях, нічого не знаходить і каже:

– Брате, не маю що тобі дати…

– Не переживай, ти вже дав мені щось дуже гарне, — відповідає той.

– Та що я тобі дав?

– Ти звернувся до мене “брате”. Ніхто мені так не каже.

Ми часто недооцінюємо або не помічаємо, як людина потребуюча тішиться,коли на неї хтось звертає увагу. Людина здорова,сильна часом ображається,коли ми хочемо щось для неї зробити: “Мені нічого не потрібно, дякую, я все маю”. Людина хвора, немічна, пристаріла, на маргінесі життя може радіти увесь день, коли до неї хтось щиро звернеться.Заради радості, яку можемо так принести Богові і ближньому, варто трудитися, жертвувати свій час ісвої зусилля.

Про еміграцію

Я 46 років свого життя жив поза рідною землею, я виїхав з України у 1944 році,коли мав 11 років,і перший раз повернувся в Україну в 1990 році. Ми були переселенцями, були в Австрії, пізніше поїхали до Америки. Я пішов до семінарії, а мій батько, який мав високі студії, був прибиральником у готелі. Мама,яка зафахомбула вчителькою, шила, а пізніше варила каву в кафетерії. Але остаточно нам зле не було:було що їсти, було в що вдягнутися, а я міг йти до школи. Одна тільки біда — ми завжди були громадянами другого класу. Я був дуже радий повернутися на рідну землю. Ще був Радянський Союз, коли я приїхав до Львова. На вулицях Львова я не бачив усміху: людиходили всі такі пригноблені, голова вдолину, такі,наче би несли тягар усього світу! Львів колись бувдуже гарниммістом, повнимприкрас, кольорів. У1990-омуроці у вітринах стояли лише паперові коробки. Це було сумно, але я був на рідній землі. Що це значить — бути на рідній землі! Навіть якщо на чужині було більш організоване життя, більш спокійне, всього було достатньо — це не те саме, що бути вдома.

Про освіту за кордоном

Японія,одна з індустріальних потугсвіту,країна, яка могла собі дозволити таку коштовну війну, на початку ХХстоліття була дуже закрита:туди ніхто не їздив, і вони не виїжджали. Не знаю, хто це спричинив, але упевний час японці почали виїжджати в усі передовікраїни світу, вступали до шкіл і університетів, і потім поверталися додому. За 50 років чинавіть менше Японія стала однією з передових країн світу. Значить, перебуванняїхніхстудентів у школах світу булодуже корисним, але — відразу звертаю увагу —вони повертались додому і те,що вивчили, застосовували вдома. Їхати за кордон вчитися — не є погана річ. Хоча я не думаю,що всі мають їхати.Треба мати певний темперамент, не кожен може бути між чужими.

Про корені сучасного насильства

Насильство не є в природі нашого народу, то чому зараз бачимо навколо стільки насильства? Це результат довшого процесу здичіння. У1945 році ми були в Австрії, і там випустили в’язнів концтаборів. І вони почали дуже дико поводитися супроти місцевого населення,крали, нищили,що хотіли. Американське командування видало звернення, що такі люди будуть покарані. Знаєте, який був результат? Ті в’язні сміялися з американців: “Вони будуть нас страшити? Те,що ми пережили, те нас зруйнувало”. Переживши дві світовівійни, диктатури, негаразди, насильства, концтабори,масові розстрілювання,люди здичіли. Те, що зараз діється — це прояв духовного здичіння.Чому я нападаю на чорношкірого, б’ю дітей, копаю собак, чому є насильство в сім’ї? Тут потрібен дуже широкий план не як тих людей тримати в порядку, а як їх духовно вилікувати, бо цевелика духовна проблема. Ми дійшли до того, що людина дивиться на іншу людину як на ворога. Так багато насильства на телебаченні, що людина звикає до нього, думає, що так має бути. Коли нашим богом стає гріш, ми можемо задля грошей дуже багато зробити, і це дуже небезпечно. Ми стоїмо у великій духовній кризі, яку треба докорінно лікувати.

Про візит Папи Іоана ПавлаІІ в Україну

Перше, що справило на мене велике враження, що Папа собі завдав клопоту говорити українською. Ви, може, не уявляєте, скільки тижнів Папа кожного дня дві години пополудню вчився читати ті проповіді і промови. Великий час вклав.

Друге, це особливий успіх його промов. Він говорив термінами і в спосіб, який нам є дуже близький: любов землі, любов родини, любов Батьківщини — він говорив засобамикультури слов’янського світу. Тому ми так легко його розуміли.

Про феномен Папи Іоана Павла ІІ

Я мав нагоду бувати з Папою. Я якось прийшов, з якимись справами, і почало все затягуватись, секретар почав товкти дверима, що час мене вже позбуватись, і Папа сказав: “А завтра що ви робите? Прийдіть завтра на обід”. Таким він був.

Я б дуже хотів підкреслити, бо маю враження, що на це не звертається достатньо уваги, що Папа був людиною молитви, я би навіть сказав, містичної молитви. Був людиною, яка направду, хоча і непоказово, була дуже близькою до Бога в молитві. Це до великої міри був той секрет, який його робив улюбленим в народі. Народ вміє відчути. У Папи був феноменальний успіх з молоддю, мільйони молоді горнулисьдо нього. Я думаю,це було зв’язане з тою близькістю з Богом. Слова,які він говорив, не були якимись особливими, його звернення до молоді простенькі і безпосередні, але молодь реагувала на них надзвичайно. При Божій помочі ХХ століття було жахливим століттям, було стільки насилля, але також Бог подарував нам у тих часах дуже великих папів і деяких високопоставлених церковних мужів як свого роду компенсацію за те,що ми мусіли переживати ті жахіття. Це були люди,які справді захоплювали і зближували народ до Бога.

Джерело: lb.ua

Опубліковано у Головне меню, Інтерв’ю | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.