Мирослав Попович: Потрібно знімати патопсихологічний фон в суспільстві

Останнім часом стрічка новин українських ЗМІ більше нагадує кримінальне зведення: зґвалтували, убили, познущалися і т.д. І українці все частіше задаються питаннями: що відбувається, звідки така жорстокість, хто в ній винен і що робити? Про ці та багато інших проблемних моментів нашого життя розповідає в інтерв’ю доктор філософських наук, директор Інституту філософії НАНУ Мирослав Попович.

- Мирославе Володимировичу, включивши телевізор, замість вечірніх новин ми все частіше отримуємо зведення нелюдської жорстокості. Чого тільки варта скоєне в Миколаєві, де ґвалтівники намагалися спалити свою жертву живцем. Що відбувається? Наше суспільство втрачає глузд?


- Мирослав Попович:
 На жаль, такі прояви невмотивованої жорстокості супроводжують всю історію людства. І Україна тут не виняток. Так що сказати, що це ознака того чи іншого часу, не можна: ідіоти, садисти, негідники, мерзотники, виродки були завжди. На щастя, вони складають невеликий відсоток – приблизно один зі ста. А от коли частота їх відкритих дій наростає – це вже реальна проблема суспільства.

- Скажіть, а може ці небезпечні спалахи – сезонні? Весна, загострення, гормони…

- Мирослав Попович: Я не можу вам відповісти на це питання. Його слід задати фахівцям, зокрема – лікарям.

Знаю точно одне – коли частота жорстоких проявів наростає, це не означає, що прийшла весна, літо, осінь чи зима. Так відбувається, тому що суспільство погано контролює ситуацію – нелюди відчувають свою безкарність.

Більш того, нелюди часто виставляють напоказ свою жорстокість. Згадайте хоча б недавні події, які наробили шуму в українських і зарубіжних ЗМІ: взимку в Києві з’явилося рух «доґхантерів», які жорстоко винищували бездомних собак, а потім хвалилися своїми «подвигами» в Інтернеті.

Довго і багато можна говорити і про сучасних підлітків. Школярі часто знущаються над однолітками, а весь процес самоствердження шляхом принижень і побиттів інших «пишуть на мобілку» і викладають в мережу.

І знаєте, що лякає? Часто у таких «героїв» є глядачі, які з інтересом спостерігають за подіями, як за гладіаторськими боями, не втручаються, не намагаються заступитися за жертву, зупинити «спектакль». Часто, здавалося б, нормальні, психічно здорові люди стають соціально небезпечними.

- Спостерігається перекіс системи цінностей?

- Мирослав Попович: Я не думаю, що у таких людей, були якісь високі цінності, які вони потім втратили. Коли в суспільстві спостерігається аномія (тобто втрата вищих цінностей і заміщення їх прагматичними правилами поведінки) – створюється вакуум, в який може потрапити і безкарно там існувати людина зі збоченським генієм. І хоч таких людей небагато, як я вже казав, не більше 1% від усіх, їхня сила і вплив наростають, що, зрозуміло, небезпечно.

- І що робити? Посилювати контроль і посилювати покарання?

- Мирослав Попович: І так, і ні. Ви зрозумійте, неможливо проконтролювати всіх і кожного. І цього не потрібно робити. Зрозуміло, це не стосується людей, які мають тягу до прояву невмотивованої жорстокості, або психічно хворих. Вони повинні перебувати на обліку в спеціалізованих установах та інститутах. Інші ж повинні мати можливість вчасно і якісно отримати психологічну допомогу.

- Кажуть, що сьогодні засоби масової інформації підливають масла у вогонь, спотворюючи поняття добре/погано. Це так?

- Мирослав Попович: Ви розумієте, не можна в цьому питанні бути категоричними. Є правила і регуляторні органи. В Україні чітко прописано, коли можна транслювати матеріал з еротичним наповненням, жорстокими сценами і т.д. Порно у нас повністю заборонено.

Але й тут одними заборонами не вирішити проблему цілком і повністю. Люди все одно знайдуть спосіб дістати те, що їм цікаво, хай і нелегально. Не допоможе тут і нав’язлива виховна робота, про яку так багато говорять.

- А що допоможе?

- Мирослав Попович: Державний контроль, але не над переконаннями, ідеями, мистецтвом, а над психологічним здоров’ям. Потрібно знімати вже наявний у нас патопсихологічний фон.

Розумієте, психологічне здоров’я – не просто новомодна тема для телешоу чи кіно. Це серйозна річ, оскільки саме воно дозволяє людині і суспільству адекватно засвоювати, переробляти, генерувати інформацію, вибудовувати свої життєві сценарії і реалізувати їх в швидкоплинні агресивному середовищі сучасного світу.

Відповідно, всі, кого можна охарактеризувати як людину не здорову психологічно (я вже не кажу про психічні розлади і хвороби), готову до злочинів на садистському або сексуальному ґрунті – повинні бути під контролем. Для цього потрібна не тільки перебудова органів МВС та Міністерства охорони здоров’я, які займаються виявленням, лікуванням, покаранням, ізоляцією небезпечних елементів, а й профілактика – хороша загальнодоступна всеукраїнська психологічна служба. Саме це я маю на увазі, кажучи про державний контроль здоров’я наших співгромадян.

- Отже, акцент має бути на психологах?

- Мирослав Попович: Саме так. У багатьох країнах питання психологічної допомоги поставлений на державний рівень. Україна теж варто це зробити. Зрозумійте, психологічна служба допоможе вирішити безліч проблемних питань. У тому числі і тих, про які ми сьогодні говоримо: коли люди в чудовій фізичній формі на рівні особистості не є повністю здоровими і потенційно небезпечні.

У Статуті ВООЗ йдеться: здоров’я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб і фізичних дефектів. Психічне, психологічне здоров’я – це стан благополуччя, в якому людина реалізує свої здібності, може протистояти звичайним життєвим стресів, продуктивно працювати і робити внесок в своє співтовариство. В цьому позитивному сенсі психічне здоров’я є основою благополуччя людини та ефективного функціонування спільноти.

Знову ж таки, психологічні проблеми виникають у всіх без винятку: спілкуючись із сучасним зовнішнім світом, людина щодня вирішує безліч важливих для нього проблем, стикається зі стресами. Людям потрібна допомога, яку і зможе надати національний інститут психології.

- Звертатися за психологічною допомогою у нас якось до цих пір не прийнято. Багато хто навіть не знають різниці між психіатрами, психотерапевтами та психологами, думають, що якщо звернуться до когось з них – автоматично стануть «психами», ізгоями в суспільстві. У нас склалася традиція шукати допомоги у друзів і знайомих…

- Мирослав Попович: В цьому-то і проблема. Друзі та знайомі не завжди в силах допомогти. Потрібно ламати стереотип, про який ви говорите. Відсоток людей, яким потрібна психологічна, психіатрична допомога приблизно однаковий у всіх суспільствах, включаючи українське. Ми з вами це обговорювали на початку нашої розмови. Зараз же ми ведемо мову про те, як зробити так, щоб в Україну конфлікти не переростали у вогнища злоби і ненависті, і як налаштувати суспільство на такий лад, щоб ненависть була відторгнута як неприпустимий спосіб спілкування. Будемо сподіватися, проблему небезпечних спалахів ми вирішимо.

- Ви говорите про посилення держконтролю душевного здоров’я українців. Це безпечно для суспільства?

- Мирослав Попович: Безпечно. Головне – все зробити з розумом і без перегинів, оскільки будь-яке закручування гайок призводить до негативних наслідків.

- Американська психіатрична асоціація планує включити в список розладів психіки сором’язливість і ексцентричність. Це викликало протест вчених-психіатрів, які стверджують: мільйони людей ризикують безпідставно вважатися психічно хворі.

- Мирослав Попович: Фахівці розберуться. Думаю, що в США досить здорове суспільство, щоб не наробити дурниць.

Так, в Штатах чимало проблем, небезпечних течій, що виникають, наприклад, на ґрунті міжетнічних, міжрелігійних конфліктів. Слава Богу, нашому суспільству такі проблеми невідомі.

При цьому в Америці сильно розвинена психіатрія і психотерапія. Люди різних верств населення можуть розраховувати на допомогу: середній клас повсюдно користується послугами домашніх психоаналітиків, за аналогією з сімейним лікарем. Вважаю, що це добре.

У нас навіть близько такого немає. Звичайно, якщо дуже потрібна допомога такого професіонала, то в Києві ви його знайдете. У столиці психологічна служба добре розвинута, це правда. А по країні в цілому – ні.

- Скажіть, а може бути поки що не створений інститут психології, лікарями повинні виступати сім’я і церква?

- Мирослав Попович: Сім’я і храм – це, звичайно, кращі «лікарі». Це те, без чого ми з вами не можемо жити – віддушина. Але, на превеликий жаль, сьогодні і тут далеко не все добре, і саме сім’я часто є епіцентром усіляких конфліктів і вибухів. Нам потрібно думати, що робити з нею, щоб сім’я дійсно була центром духовного життя. Але це тема окремої розмови.

- А якщо говорити в цілому про образ сучасного українця – який він? Дуля в кишені і хата скраю?

- Мирослав Попович: Ну що ви, не все так погано. Не можна говорити, що сучасний українець ховається в своєму панцирі відстороненості і байдужості, і спостерігає за світом, керуючись правилом: головне, щоб у мене все було добре, а там хоч трава не рости.

Якщо оцінювати громадську активність (тут я не говорю про політику), то ми бачимо, що люди самі об’єднуються, борються, допомагають один одному. Подивіться, як об’єднався народ навколо трагедії бідної дівчинки з Миколаєва. Як обурюється суспільство знущаннями над бездомними собаками, знущанням над природою і т.п.

Це все частина гуманістичного виховання. Люди не залишаються байдужими. І нехай вони не завжди знають, що і як робити, від кого вимагати, але головне – українці не бездушні. Ми відкриті і перед собою, і перед світом, і це часто нас рятує.

- І все у нас буде добре…

- Мирослав Попович: Звичайно, хочеться, щоб завжди все було добре. Але, на жаль, так не буває. У всякому разі, нам потрібно бути обережнішими і розумнішими. І тоді ми уникнемо багато чого поганого. Головне, що хочу сказати: люди, давайте підходити один до одного з відкритою душею.

Джерело: ForUm

Опубліковано у Інтерв’ю, Публікації | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.